Степан (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
Дехто сміється.
Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!
Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!
Степан. Цур дурня та масла грудку!
Д р у г і. Та годі вам!
Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!
Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!
Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?
Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!
Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.
Степан (до других). А по уму виряджають!
Голохвостий (не звертаючи уваги). От, вбзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Дехто. Добре на цьому знається! Нема що!
Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!
Хлопець. Що ж то значить — шарлатанська?
Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.
Хлопець. Та я так!
Дехто. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…
Голохвостий. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.
Дехто. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!
Голохвостий. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!
Д є х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!
Д р у г і. Та киньте його, цур йому!
Степан. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра…
Хлопець (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!
Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія… Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить… Одне слово, не вашого розуму дєло!
Хлопець. Що ж воно таке?
Голохвостий. Інтрижка.
Хлопець. Як?
Степан. Та кинь його, ходім!
Другі. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!
Всі пішли.
ВИХІД IV
Голохвостий сам.
Голохвостий. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії… так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігде нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, я єй пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка як струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, ей-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак таке уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я тобі візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіе імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!
ВИХІД V
Голохвостий, Проня, Настя і Наталка.
Голохвостий (зуздрівши), А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!
Проня, Настя і Наталка мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.
Голохвостий. Як би ето підойти похвисоніще, щоб так зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не так… (Обсмикує одежу на собі),
П р о н я (наближається; за нею подруги). Голохвастов, здається?
Голохвостий (підліта). Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
Проня (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки дожидався: я нарочито проманіжила.
Голохвостий. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
П р о н я. Разумєеться. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Настя. Мені здається, що ми десь стрічались.