Голохвостий. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Наталка. Невже?
Голохвостий. Рішительно. Міня везде принімают как сваво, значить, без хвисона!
П р о н я. Там, верно, красавиць найшли порядошно.
Голохвостий. Што мне краса? Натирально, нерве дело ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
П р о н я. Разумєеться, не мужицькі: фе! Мове жар!
Наталка (до Насті). Який він гарний!
Настя. Нічого собі; тільки штукований!
Наталка. А я вас сьогодні десь бачила.
Голохвостий. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови…
Наталка (до Насті), Який він розумний та гострий як бритва!
П р о н я (до подруг), А я ж вам не казала, що первий кавалер!
Голохвостий. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Наталка. Што ви, я не куру!
Настя. І я ні; та чи пристало ж баришням?
Голохвостий. Перва мода!
П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється).
Голохвостий. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.
П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму…
Наталка і Настя. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила…
Голохвостий. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийми з кишені у піджаці).
Настя (до Наталки). Ач, який ввічливий!
Наталка. Настоящий хрант.
Беруть конфекти.
П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…
Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!
Настя (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою[2] трощить, а тут — пальцини.
Наталка. Це на нас критика.
Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, треснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам цєлий воз…
П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?
Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? І у думце не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство… Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!
П р о н я. Ви так і понімайте!
Голохвостий. Ах, ах! Да я з своей сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!
Настя (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою…
Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н, а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Наталка. Ходім уже!
Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!
Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!
Пішли.
ВИХІД VI
Проня й Голохвостий.
П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий. А ви які читали?
Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…
Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!
Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!