Настя. Чи шовкове, чи бавовняне?
Явдокія Пилипівна. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Явдокія Пилипівна. Чого? Єй-богу, правда!
Голос (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
Парубок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Дівчина. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!
Сміх.
П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели?
Явдокія Пилипівна. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
П р о н я. З мухленталену.
Явдокія Пилипівна. Еге ж.
Голос (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить…
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Явдокія Пилипівна. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Явдокія Пилипівна (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Явдокія Пилипівна. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
Парубок (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
Міщанки (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Явдокія Пилипівна (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Настя. Славно! Та велике яке!
Наталка. Тут і трьох можна вкутати!
Міщанки (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили…
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати…
Настя і Наталка. Ходімо, ходімо! (Ідуть).
Xи м к а вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою і разом розкладають на стільці всі речі.
Явдокія Пилипівна. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).
Голос (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтона-ми. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
Інші. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!
ВИХІД X
Голохвостий і два митрополичі баси.
Голохвостий (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й бас. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й бас. Наберете в кишені добра.
Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом пер-вого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…
Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…
2-й бас. Важно!
1-й бас. Люблю!
Голохвостий (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту… Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя… Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!
ВИХІД XI
Ті ж, Проня, Наталка, Настя. Проня входить манірно, за нею подруги.
Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєишого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!
Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!
Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
Проня. Мерси! (Набік). Який душка!
Голохвостий. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило…
Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й бас. Для такої панни і потрудитись можна.
Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!
1-й бас. Можна й припустить.
2-й бас. Стоїть.
Голохвостий. Обхожденіє понімають.