Голохвостий. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу
Секлита. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
Голохвостий (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб'є Братська божа матір, коли брешу!
Секлита. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
Голохвостий (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї). Так а незабаром до вас і на заручини.
Секлита. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!
Голохвостий. Нащо мені? І свого досталь! Аби Галя!
Секлита. Так заходьте ж; раді будемо!
Голохвостий. А де ж ваша хата?
Секлита. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь!
Голохвостий. Та буду ж, буду!
Секлита виходить.
ВИХІД XI
Голохвостий сам.
Голохвостий (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні.
ВИХІД І
Явдокія Пилипівна сама.
Явдокія Пилипівна (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою). А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свири-довичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні задзвонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
Прокіп Свиридович (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Явдокія Пилипівна. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса… Та чого він не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити… Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
ВИХІД II
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.
Прокіп Свиридович (виходить потягаючись). Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокїї Пилипівни). Як тобі здається?
Явдокія Пилипівна. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
Прокіп Свиридович. От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Явдокія Пилипівна. Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
Прокіп Свиридович. Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Явдокія Пилипівна. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба).
Прокіп Свиридович. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Явдокія Пилипівна. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі…
Прокіп Свиридович. Та так, так! Уже давно б час!
Явдокія Пилипівна. Чого давно? Ще вони молоді! .
Прокіп Свиридович. Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Явдокія Пилипівна. Мало чого мні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
Прокіп Свиридович. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Явдокія Пилипівна. Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович. Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович. Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому — наш би брат краще.
Явдокія Пилипівна. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Явдокія Пилипівна. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!