«Передумовою перемоги над московсько-большевицьким імперіялізмом, ― читаємо в одному з документів українського підпілля, ― є активна участь у спільному фронті боротьби проти нього народів українського і польського. Оце твердження випливає з таких фактів:
1. Довговічна ворожнеча між обома народами уможливлювала завжди розріст ворожих обом народам імперіялізмів Москви і Берліна, а передовсім причинилася до зросту сил московського імперіялізму, що в результаті приносило завжди поневолення України і Польщі.
Український і польський народи є найчисленнішими народами в комплексі середньої, південної, північної та східної Европи і підсовєтської Азії і в сучасний момент виказують найбільшу життєву та національно-визвольну снагу й динаміку в їхній боротьбі проти московського імперіялізму.
2. Зроблені досі спільні кроки, зокрема в умовах німецької окупації Польщі і України, в напрямі ліквідації ворожнечі, порозуміння та спільних акцій проти московсько-німецьких імперіялізмів дали добрі наслідки, заохочують і зобов’язують до розбудови досі зробленого».
Тому після 1945 р. польське питання в загальній стратегії українського визвольного руху не тільки не втратило актуальності, а й, навпаки, набуло додаткової гостроти. Зміну курсу українсько-польських відносин яскраво видно з інструкції для пропагандистів на 1945 р., яка була фактичним втіленням загальної стратегії ОУН у життя. Якщо у раніше згадуваних вказівках з 1944 р., по суті, наголошувалося на неможливості співпраці з поляками, акцентувалося на продовженні боротьби з ними, то в наступній вже читаємо: «Відкидаємо в теперішній момент відплатні акції проти польського населення як недоцільні, бо вони не дадуть на довшу мету бажаного висліду, а навпаки, можуть спровокувати ще більші наслідки.
По-друге, такі акції, хоч яко відплатні були би у великій мірі оправдані, все ж таки поставили би нас в очах кожної незаінтересованої ― третьої сторони до певної міри нарівні з тими, які доконують цих злочинів на українцях. А нам не вільно за жодну ціну дати себе стягнути з тих ідейних позицій, які ми занимаємо <…>. Ми визнаємо й обстоюємо тільки великі, шляхотні вільностеві ідеали, згідні з культурою і загальними людськими принципами моралі. Відплатні акції проти загалу населення і система збірної відповідальності не згідні з цими принципами, і ми їх відкидаємо. Збірну відповідальність осуджуємо найгостріше, як систему варварства. Ми не дозволимо жодними непродуманими поривами пімсти сплямити наші чисті прапори.
По-третє, такі акції наші вороги використали б негайно усією силою пропаганди проти нас і роздули б до величезних розмірів».
Програмові засади українсько-польського порозуміння після Другої світової війни відображені в документі українського підпілля «Думки в справі урегулювання польсько-українських відносин та в справі організації спільного визвольного фронту». Невідомий автор зазначає, що після розгрому німецького імперіалізму обов’язком для польського та українського народів, а також цілого культурного світу є об’єднати зусилля для протистояння більшовицькому імперіалізму ― другому найстрашнішому ворогу Польщі й України та всіх волелюбних народів. Далі документ подає перелік постанов, які мали бути реалізовані визвольними організаціями обох народів для налагодження спільної боротьби:
«1. Доложити всіх сил, щоби довести до замирення існуючі польсько-українські конфлікти й протидіяти фактично всім намаганням підступної большевицької політики роз’єднати і поставити проти себе наші сили.
2. Нав’язати тісну співпрацю наших політичних і військових сил у спільній визвольній боротьбі на теренах України й Польщі, на всьому просторі СССР і всіх інших країв, окупованих большевицькими імперіалістами, та на міжнародній світовій арені.
3. Доложити всіх сил до організації і скріплення якнайширших розмірів спільного визвольного фронту всіх народів, поневолених і загрожених московсько-большевицьким імперіалізмом.
4. Будемо змагати до того, щоби дотеперішня ненависть і ворожнеча між нашими народами обернулася на приязнь, ― щоби ця приязнь, створена в тяжких роках спільної неволі і спільної визвольної боротьби, стала основою приязні і спільної політичної співпраці наших народів в майбутньому по здобутті вільних незалежних держав.