5. Найглибший інтерес України і Польщі та всіх інших народів Східної Европи, від Фінляндії і до Дарданелів і Туреччини, вимагає, щоб на просторі Східної Европи запанувала на місці московського імперіалізму ― відвічної загрози для всіх вільних народів ― система незалежних національних держав, а на місці реакційної сталінської тотальної тиранії ― система правдивого західньо-европейського демократичного ладу, опертого на засаді самовизначення народів і волі людських спільнот та одиниць.
6. У всіх взаєминах будемо шанувати існуючий під цю пору стан національних відносин на наших теренах. Висловлюємо надію, що спірне питання польсько-української границі буде вирішене у майбутньому між урядами польської та української держави дорогою приязного порозуміння.
Ми віримо, що з’єднання наших сил у спільному визвольному фронті спричиниться дуже поважно до розбиття й ліквідації московсько-большевицької тюрми народів та вийде на добро й щастя наших народів та всього людства».
В іншому документі під назвою «Вихідні позиції» українською стороною сформульовано принципи, на яких мала би базуватися співпраця. Найважливішими серед них залишалися взаємне визнання боротьби народів за творення власної незалежної держави, окреслення спільного ворога ― радянського імперіалізму, визнання етнічного принципу у визначенні кордонів із правом кожного народу на самовизначення, плекання в суспільствах обох народів атмосфери взаємоповаги та потреби співпраці.
Для польської сторони найважчим для сприйняття був момент визнання етнічного принципу визначення кордонів. Зважаючи на це, представники українського визвольного руху у переговорах із поляками готові були навіть замінити цей принцип на принцип вільного самовизначення населення спірних теренів.
Інформуючи про хід переговорів за кордоном, Степан Бандера писав до Романа Шухевича: «Ми будемо стояти на тих позиціях, що і в минулих переговорах. Все-таки необхідно домовитися з ними. Труднощі будуть ті самі, що і раніше, ― на базі спірних територій. Можливо, було б замість етнографічного принципу прийняти форму вільного самовизначення з пропозиціями щодо здійснення деякого переселення, яке зобов’язані будуть провести окупаційні держави. У деяких наших людей є побоювання, що це мало б поганий відгук серед українців. По-моєму, така формула, по суті, нічого не міняє, оскільки наша територія самовизначається до України. А такою постановою цього питання ми ставимо поляків у ситуацію, при якій їм важко буде заперечувати такий принцип».
Прагнення налагодити плідну співпрацю з польським національним рухом було не лише теоретичною розробкою ідеологів ОУН. Українські повстанці отримували чіткі вказівки щодо реалізації зазначених вище положень. Саме на польські терени припадало найбільше закордонних пропагандистських рейдів з метою поширити антибільшовицький фронт. Найбільше листівок, звернень та інших пропагандистських матеріалів, виданих УПА до іноземців, призначалося для поляків — на сьогодні таких виявлено 16 видів. Уже в травні 1945 р. командування УПА наказало: «Серед польського населення проводити зорганізовані рейди відділів, розповсюджувати літературу, проводити сильну пропаганду на предмет спільного визволення всіх поневолених і загрожених большевицько-московським імперіалізмом народів».
Підготування пропагандистських акцій серед жителів Польщі відбувалося не хаотично, а згідно з чітко розробленим планом. Наказ командування УПА від травня 1945 р. застерігав вояків від проведення з власної ініціативи якихось спільних дій чи самовільних розмов із поляками. Керівництво українського визвольного руху приділяло значну увагу цим акціям, підготовка до їх здійснення спиралася на відповідні теоретичні розробки. Серед занять, які проводили політвиховники зі стрільцями УПА, було, зокрема, й таке: «Значення наших рейдів по польських селах та поведінка стрільців між польським населенням».
Заступник провідника ОУН на Закерзонні Василь Галаса написав спеціальну роботу «Рейди і політично-пропагандивна робота серед польського населення», яка визначала такі завдання пропагандистської роботи:
«1. Піднести до максимального рівня антибільшовицькі настрої в польському середовищі і дати поштовхи до активізації безкомпромісної революційної боротьби проти Москви і її варшавської агентури в найширших розмірах.