Незважаючи на військовий успіх акції у Грубешеві та ефект залякування, який справив факт співпраці між українськими та польськими підпільниками на представників комуністичної влади, розвинути далі співробітництво в політичній площині не вдалося. На чергових українсько-польських переговорах, проведених уже після цієї операції, командир Замойського інспекторату ВіН Станіслав Ксьонжек ― «Вирва» (наступник Мар’яна Голембйовського після арешту останнього на початку 1946 р.) повідомив свого українського колегу, командира Тактичного відтинка УПА «Данилів» Євгена Штендеру ― «Прірву», що лондонський уряд проти підписання будь-яких порозумінь із УГВР та співпраці польського і українського підпілля, а також забороняє відділам ВіН проводити бойові дії разом із упівцями. Проте вже незабаром це питання перестало бути актуальним: до кінця 1946 р. польське підпілля практично згорнуло діяльність, а отже, співпрацювати з ним стало неможливо.
Перемир’я між українським та польським визвольними рухами протягом другої половини 1945―1946 рр., на жаль, не гарантувало повного спокою для цивільного населення, яке й надалі залишалося об’єктом атак кримінальних банд. З повстанського звіту з вересня 1945 р.: «В надсянських селах, де переселенча акція перейшла на початку місяця вересня, поодинокі українські села і поодинокі родини були у звітному місяці об’єктом нападів польських цивільних банд з-за Сяну. Тут польські банди виступали в характері АК або звичайних банд. Ця їхня бандитська акція не мала зорганізованого характеру й не принесла великої шкоди українському населенню».
«Українське повстання» в комуністичній Польщі
Протягом наступного періоду (осені 1945 ― весни 1947 р.) українці найбільше страждали від збройних формувань польського комуністичного уряду, що поставив собі за мету очистити від них східні терени нової Польщі. Відбувалися окремі переговори українських повстанців із представниками влади на місцях. Проте вони не мали жодних перспектив, адже місцеві комуністи чи міліція йшли на них лише для гарантування власної безпеки з боку бандерівців, а тому не хотіли й не могли брати на себе жодних зобов’язань щодо припинення антиукраїнських акцій. Тому протистояння між українцями та поляками, тепер переважно тими, хто представляв силові та владні структури комуністичної Польщі, тривало.
При цьому слід зазначити, що ОУН не ставила за мету провести загальнонародне антикомуністичне повстання українського населення на цих теренах. Її головним завданням було захистити українців, завадити їх виселенню. У спеціальних інструкціях із серпня 1945 р., які регламентували ставлення до поляків та нової влади, зазначалося: «Там, де будуть вимагати від українського населення лише заведення адміністрації, зложення контингентів, нормалізації відносин і т. п., загал населення повинен це виконувати. Теперішній час на цих теренах не дозволяє на це, щоби загал українського населення поставив загальний, безоглядний збройний спротив в заведенню державної адміністрації і т. п. В тих околицях, де будуть вимагати лише такої нормалізації відносин і не будуть стосувати примусового виселювання чи винищувального терору, ― треба до цього застосуватись. Треба тоді спеціяльно уникати таких потягнень, які загострювали би відносини».
Проте уникнути ескалації не вдалося через рішучу налаштованість нової польської влади швидко та остаточно вирішити українське питання на східних територіях.
Тоді ж, у серпні, стан справ із виселенням залишався невизначеним, тривало інформаційне протистояння влади та українського підпілля. Перша намагалася подати переїзд украй позитивно, друге ― як велике зло для переселених. У той час багато депортованих українців поверталися до домівок, і цим користалося українське підпілля, щоби утримати на місці інших. «В терени захитані, загрожені виїздом, ― читаємо в інструкції з серпня, ― треба вислати добрих пропагандистів, щоби піддержали населення на дусі. До цього можна використати з великим успіхом тих, які виїхали, і тепер голі й босі втікають сюди назад. Таких вже є багато. Декуди вернула половина сіл. Треба між ними вибрати пропагандистів мужчин чи жінок, ще відповідно перешколити і післати в другі околиці, загрожені виїздом, хай скажуть людям правду про благодаті виїзджаючих».