Перед голосуванням у Сеймі відбулося кілька обговорень законопроектів. Одне з найцікавіших пройшло 6 липня: польські депутати присвятили питанню минулого конфлікту між українцями та поляками понад дві години свого часу, і за цей час зголосилися виступити більше як півсотні парламентарів. Часом обговорення нагадувало якесь ритуальне дійство — майже кожен починав промову словами: «Як відомо, 11 липня 1943 р. відділи УПА одночасно атакували понад 100 польських сіл». Ще одним обов’язковим елементом виступу мало бути використання слова «людобуйство» (польський переклад слова «геноцид»). Іноді складалося враження, що політики змагаються між собою, хто встигне більшу кількість разів промовити це слово у визначеному суворим регламентом (2 хвилини) виступі. Оригінальністю виступу вирізнилася депутатка від партії «Кукіз-15» — виділений їй час вона вирішила витратити на зачитування «способів убивства поляків українськими націоналістами». Протягом двох хвилин у парламентській залі звучало: «Розпилювання пилою, розбивання голови києм, розірвання кіньми…»
Альтернативних думок було небагато. Опозиційна «Громадянська платформа» запропонувала інший текст постанови — про польсько-українське примирення, яку подав Марцін Свенціцький. Депутат від партії «Новочесна» Адам Шлапка зауважив: «Жертви вимагають пам’яті, але не помсти. А слухаючи вас, маю враження, що ви хочете не пам’яті, тільки збиття політичного капіталу у кресових середовищах… Пріоритетом для польської держави є добрі відносини з Україною, а ви граєте так, як хоче Владімір Путін».
Наступного дня, 7 липня, Сенат (верхня палат польського парламенту) звернувся до Сейму (нижньої палати) із закликом визнати антипольські акції УПА геноцидом і встановити день пам’яті його жертв 11 липня. Після цього відбулося ще два обговорення законопроекту в комісіях. Найцікавішими тут були виступ депутата Роберта Вінницького, який зазначив: «Не було ніякого польсько-українського конфлікту в 1940-х рр. на Східних Кресах. Був геноцид. Так само як не було німецько-єврейського конфлікту, а лише Голокост. Східні Креси зазнали такого самого Голокосту». Аналогію з Голокостом продовжив інший депутат Іринеуш Зиска, який закликав ввести кримінальну відповідальність за заперечення геноциду поляків, адже, на його думку, волинські події 1943 р. за рівнем жорстокості «не мають аналогів в історії світу».
За результатами тривалих обговорень (вони закінчувалися пізно ввечері), єдиною суттєвою зміною до проекту Міхала Дворчика, який став основним, стала зміна хронології — у попередній версії «злочин геноциду, організованого ОУН—УПА», охоплював всю Другу світову війну (з 1939 до 1945 рр.), в остаточній же його звузили до 1943—1945 рр.
Урешті 22 липня відбулося голосування у Сеймі, постанову «Про вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943—1945 рр.» підтримали 432 депутати, 10 з них утрималося, при цьому жоден не проголосував проти.
Згідно з текстом цього акту, винними у злочинах називають «цивільні структури Організації Українських Націоналістів, збройні формування Української Повстанської Армії, дивізію СС «Галичина», а також інші українські формування, що співпрацювали з німцями». Тобто бачимо розширення переліку винуватців порівняно з попередніми політичними рішеннями, причому воно зроблено таким чином, аби поставити в один ряд структури українського визвольного руху (ОУН та УПА) й колабораціоністські формування (дивізія СС «Галичина» та ін.). Цей прийом змішування УПА, дивізії та інших німецьких формувань, у складі яких були українці, постійно використовує російська пропаганда з метою дискредитації українських повстанців, подання їх як прислужників нацистів.
Ще одним новим аспектом постанови є кількість жертв, адже йдеться про понад 100 тисяч убитих. Нарівні із засудженням українських повстанців польські політики вирішили віддати належну шану «воякам Армії Крайової, кресової самооборони, Батальйонів хлопських, які вступили в героїчну боротьбу заради захисту цивільного польського населення». Про злочини, вчинені учасниками цих формувань щодо українського цивільного населення, тут немає ані слова.