І врешті, головним моментом нового законодавчого акту стало встановлення 11 липня «Днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН—УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Тож ця тема тепер щорічно актуалізовуватиметься на найвищому державному рівні офіційними пам’ятними заходами. «Волинь—43» поступово утверджується в суспільній свідомості як чи не найголовніша сторінка польської історії Другої світової війни. Не через значущість і трагічність реальних історичних подій, що лягли в її основу, не через прагнення вшанувати тисячі жертв польсько-українського конфлікту, а тому, що «Волинь—43» завдяки її відносній новизні та розкрученості медіа є значно кращим джерелом політичних дивідендів, ніж поминання мільйонів поляків, убитих нацистським чи комуністичним режимом.
Ухвалення постанови польським Сеймом викликало негативну реакцію в більшості українських політиків, включно з президентом Петром Порошенком. Українці закидали своїм польським колегам, що таким чином вони фактично перекреслили важкі зусилля, яких докладали представники обох країн протягом останніх двох десятиліть для подолання конфліктів минулого. Найчастіше звучала теза, що таким чином депутати Сейму зіграли на користь російській владі.
І справді, російські медіа масово поширювали новину про польську постанову. Через тиждень після її ухвалення, 27 липня, група депутатів Державної Думи Росії від Комуністичної партії на чолі з Сєргєєм Обуховим заявили, що запропонують парламенту прийняти заяву про «визнання геноцидом злочинів, здійснених українськими націоналістами стосовно польського населення впродовж 1942—1945 рр.». «Державна дума Федеральних Зборів Російської Федерації, — читаємо в проекті документа, — висловлює щирі співчуття польському народові у зв’язку з національною трагедією і глибоку солідарність із Сеймом Республіки Польща в питанні визнання злочинів українських націоналістів на території Волині геноцидом. Ця заява Державної думи має за мету відстояти правду про Велику Вітчизняну (Другу світову) війну, її героїв і жертв».
Знову, як і понад сімдесят років тому, суперечками між українцями та поляками намагається скористатися третя сторона, яка активно діє за лаштунками «Волині». І знову третя сторона та сама — Росія. І так само як тоді, саме вона насправді є головною загрозою сьогодні і для України, і для Польщі. Тому сьогодні як ніколи потрібна співпраця між громадянами наших країн, щоб описана в цій книзі війна справді стала останньою польсько-українською. Останньою не в значенні найближчою до нас, а тією, після якої не буде іншої.