Події на Закарпатті ― проголошення автономії Карпатської України, створення збройного формування Організації народної оборони «Карпатська Січ», у якому активну участь взяли члени ОУН із Західної України, — лише посилювали побоювання польської влади, що незабаром на світовій арені у порядку денному знову постане українське питання й «захисником» українців може виступити кожен із небезпечних сусідів Польщі: СРСР чи Третій Райх. Тому польська влада активізує зусилля ― проводить активну саботажно-диверсійну операцію проти Карпатської України (операція «Лом»), членів українського руху ув’язнюють, місцем їхнього утримання, крім тюрем, стає спеціально створений табір для політичних в’язнів у Березі Картузькій.
На державному рівні готуються брутальні плани зміцнення польського елементу в Галичині за рахунок жорстокої дискримінації українців. У січні 1939 р. на засіданні Ради міністрів вирішили, щоб кожен міністр підготував до 15 лютого власні пропозиції щодо ліквідації «української проблеми» в межах його компетенції. Зведені разом ці пропозиції лягли в основу масштабного документа під назвою «Проект ухвали Ради міністрів у справі акції, спрямованої на зміцнення польського елементу у Східній Малопольщі». На жаль, до нас не дійшов (чи поки не виявлено в архівах) повний його текст. Але навіть та частина (58 сторінок), що збереглася, здатна продемонструвати розмах і радикальність намірів (чи був цей проект ухвалений — невідомо) польської влади стосовно українців Галичини. Коротко їх можна охарактеризувати одним словом — дискримінація. Обмеження за національною ознакою накладали на українців у різних сферах життя. Повсюдно вони мали відчути себе громадянами другого сорту. Метою політики були зміни тогочасної «структури південно-східних земель через:
а) сільське осадництво, яке планово спрямовується на особливо важливі з військової або політичної точки зору території;
б) міське і підміське осадництво;
в) індустріалізацію;
г) зовнішню еміграцію, як і внутрішню міграцію;
ґ) національне усвідомлення зрусифікованого [5] елементу польського походження».
Реалізація кожного з цих завдань передбачала активну роботу всіх державних механізмів, тому пропозиції надіслали такі міністерства: внутрішніх, закордонних та військових справ, фінансів, юстиції, віросповідань і публічної освіти, сільського господарства й аграрних реформ, промисловості й торгівлі, транспорту, соціальної опіки, пошти й телеграфу.
У галузі безпеки, зокрема, зазначалося, що «міністрам внутрішніх справ і юстиції будуть видані інструкції для відповідних органів загальної адміністрації та юстиції, що звертають увагу на необхідність беззастережної боротьби зі всіма фізичними терористичними актами і застосування гострих репресій проти всіх ознак приниження гідності польськості, поляків і лояльних українців». Міркуваннями безпеки обґрунтовувалася можливість примусових переселень «ненадійних елементів»: «Будуть використані положення закону про кордони держави для усунення з прикордонної смуги осіб, які проводять антидержавну діяльність або спрямовану проти національних польських інтересів».
Завдання боротися з українцями отримали й несилові відомства. Міністерству транспорту доручено «усування українського і непевного елементу зі служб, які мають важливе значення для залізниці», міністерству пошти й телеграфу — «внутрішні переміщення українців із керівних посад в адміністративній і виконавчій службі і з технічної та санітарної служби на посади, визнані відповідними без школи публічного інтересу», міністерству сільського господарства і аграрних реформ — повністю усунути «непольський елемент з лісової служби державних лісів».
Крім каральних та дискримінаційних інструментів, для зміцнення польського елементу в Галичині пропонували використовувати й економічні важелі: «У всіх інвестиційних заходах уряду і за допомогою для громадськості Східної Малопольщі належить враховувати необхідність зміцнення польських зон, перш за все на лінії Перемишль — Львів — Тернопіль — Заліщики, Львів — Нафтовий басейн — Турка і Станіславів — Тлумач — Ворохта».
5
в офіційній мові польської влади дедалі частіше використовували слово «русин» на означення українців. — В. В.