Друга польсько-українська, як і сербсько-хорватська, була війною у війні, що визначало особливості перебігу та поведінку основних учасників. Для українського визвольного руху, представленого ОУН та УПА, вона була однією з інших у межах Другої світової, нарівні із війною з німецькими окупаційними силами чи радянськими партизанами та радянською репресивною системою. Для польського підпілля протистояння з українцями теж розвивалося паралельно з боротьбою проти німецької окупації, але не лише проти неї. У межах загальної концепції відновлення кордонів довоєнної Польщі Армія Крайова діяла на білоруських та литовських теренах, котрі належали до 1939 р. Другій Речі Посполитій. Протистояння між польськими та білоруськими і литовськими підпільниками не набуло масштабів війни тільки тому, що ці підпільні рухи в 1942―1944 рр. були надто слабкими, а після відступу німців питання кордонів вирішували вже не поляки, білоруси чи литовці, а радянська влада.
Для українців війна з поляками була національно-визвольною, повстанською (тому й головним суб’єктом була Українська Повстанська Армія). Для поляків війна мала радше характер громадянської. Адже і польське підпілля, зокрема Армія Крайова та керівництво польського еміграційного уряду, якому підпорядковувалися ці структури, вели війну за відновлення Польщі в кордонах 1939 р. У своїх намаганнях вони натрапили на активний спротив українців, яких вважали колишніми громадянами Другої Речі Посполитої. З 1945 р. вже польська комуністична влада продовжила війну проти своїх громадян ― українців, що мешкали на теренах відновленої Польщі.
Це книга про останню війну між українцями і поляками. Останню не в сенсі «найближча до нас», а таку, після якої не буде іншої. Вірю, що ніколи знову наші народи не з’ясовуватимуть стосунки між собою за допомогою зброї. А для цього ми маємо спробувати зрозуміти, чому війна стала можливою тоді — останнього разу в 1940-ві. Для цього вона має перестати бути невідомою.
Від Першої світової до Першої польсько-української
Разом у неволі
Кожен, хто збирається писати про генезу польсько-українського конфлікту, ризикує постійно «провалюватися» углиб історії. Аби пояснити його перебіг під час Другої світової війни, потрібно поринути в аналіз міжвоєнних подій, щоб зрозуміти цей період ― проаналізувати польсько-українську війну 1918―1919 рр., побачити витоки цієї війни у суперництві бездержавних націй у складі імперій протягом XVIII—XIX ст., а джерела суперництва ― у польсько-українських війнах XVI—XVIII ст., дійшовши в такий спосіб аж до Болеслава Хороброго та Володимира Великого. Сподіваюся, що цим переліком я не встиг іще сформувати в не обізнаного зі світовою історією читача уявлення про особливо важкі стосунки між українцями й поляками і виняткову взаємну ненависть між ними. Насправді суперництво та конфлікти, що часом переростали у війни, характеризують взаємини практично усіх сусідніх народів. Їхнім джерелом є боротьба за взаємовиключні цілі. Історія Європи від Середніх віків до сьогодні ― це значною мірою війни між сусідами за суміжні спірні території чи за гегемонію одних над іншими. Тому з певністю можна сказати, що в польсько-українському суперництві немає нічого надзвичайного, воно не є свідченням виняткової ксенофобії чи взаємної ненависті.
Хоча були в цьому конфлікті особливості, притаманні лише йому, які надавали особливої гостроти. Одна з найважливіших ― тривала відсутність в українців та поляків власної держави, їхнє кількасотлітнє перебування у складі чужих імперій. Владуща імперська верхівка, користуючись давнім принципом Divede et impera! («Розділяй і володарюй!»), часто свідомо підтримувала суперництво або конфлікти між ними, полегшуючи собі таким чином утримання контролю над обома поневоленими народами. Та й самі нації не цуралися використовувати у боротьбі проти суперника третю сторону ― імперії. Коли французи, англійці, німці, іспанці та інші європейські народи поступово звикали до взаємного співжиття, вчилися розв’язувати суперечки інакшими, аніж війна, способами, антагонізм між українцями та поляками штучно підтримувався і наростав, не маючи жодного розв’язання.