Така широта учасників конфлікту, а також іноді безпосередня і постійна непряма участь у ньому третьої сторони ― СРСР надали йому значної гостроти і, як і раніше на інших теренах, як наслідок дали значні втрати серед цивільних.
На Закерзонні структури українського визвольного руху розгорталися значно пізніше, ніж в інших частинах Західної України. Тому, коли навесні 1944 р. на Холмщині почалося масове знищення українських сіл, для їхнього захисту було вислано відділи УПА з Волині та Галичини, і вже в безпосередній боротьбі почали творитися перші місцеві відділи.
На південь від цих земель, у Надсянні, ще кілька місяців зберігався відносний спокій. На початку 1944 р. тут було створено Воєнну округу 6 «Сян», після чого кілька місяців тривала підготовча робота щодо створення повстанських відділів. Їхнє активне розгортання почалося лише в липні 1944 р. Головною причиною став не конфлікт із поляками, а наближення фронту і підготовка українського визвольного руху до нових умов. Саме намагання уникнути репресій комуністичного режиму та мобілізації до Червоної армії штовхало до повстанських лав велику кількість українців, особливо тих, які відзначилися в антирадянській діяльності або у співпраці з німцями.
Ще однією причиною розбудови тут УПА стало концентрування біженців із Західної України, які з різних причин хотіли вступити до Повстанської армії. Тому місцеве керівництво ОУН віддало наказ своїм членам, які були в рядах української поліції, залишити станиці, перейти в підпілля та приєднатися до відділів УПА.
Повстанські відділи утворювалися з неймовірною швидкістю: на серпень 1944 р. їх уже було 11 загальною чисельністю близько двох тисяч осіб. Одним із основних організаторів був Василь Мізерний ― «Рен», який, зв’язавшись із Головною командою УПА, прозвітував про виконану роботу. Можливо, несподівано для себе він отримав таку відповідь: командування Повстанської армії у зв’язку з переходом у більшовицьке запілля не планувало створювати нових відділів, а, навпаки, намагалося обмежити їхню кількість до найбільш бойових одиниць із вояків, готових до важкого протистояння за більшовицької окупації. Ці зауваження обґрунтовувалися розумінням суттєвої відмінності нових умов повстанської боротьби від боротьби з німцями.
Отже, керівництво визвольного руху не збиралося розбудовувати масову збройну силу на Закерзонні. Додатковим доказом цього є те, що протягом тривалого періоду, аж до кінця 1945 р., відділи на цих теренах підпорядковувалися командуванню галицьких та волинських воєнних округ («Буг», «Маківка» ― УПА—Захід, «Турів» ― УПА—Північ). Очевидно, вважали за достатнє утримання тут підпільної мережі ОУН.
Проте новостворені сотні стали частиною структури УПА, пройшли необхідний військовий вишкіл і 24 вересня 1944 р., виконуючи наказ Головної команди УПА, двома групами рушили на схід для переходу фронту. На Закерзоння вони повернулися в листопаді―грудні 1944 р.
Протягом зими 1944―1945 рр. відділи УПА на Закерзонні не проявляли особливої активності через несприятливу для партизанської боротьби зимову пору, а також тому, що до січня 1945 р. ці території були безпосереднім запліччям радянсько-німецького фронту. Відтак місцевість була перенасичена військами Червоної армії та НКВД. З лютого цього року охорону радянсько-польського кордону посилили, а це відірвало структури визвольного руху на Закерзонні від керівництва. Провід ОУН був змушений провести в березні 1945 р. реорганізацію місцевих клітин ОУН і об’єднати їх у самодостатню структуру Закерзонського краю на чолі з досвідченим підпільником Ярославом Старухом ― «Стягом». Тим часом відділи УПА ще до жовтня не творили окремої структурної одиниці. Імовірно, керівництво Повстанської армії й надалі не вважало за доцільне розбудовувати тут свою мережу.
Антиукраїнські акції в Надсянні 1945 р.
Чинником, який змінив думку щодо необхідності існування збройної сили на Закерзонні, став польський терор, що розпочався ще в перші місяці 1945 р. У документах українського підпілля як постраждалих від польських атак у цей період згадують Завія (напад на село здійснено 19 січня 1945 р.), Середницю (3 лютого 1945 р.), Пашову (16 лютого 1945 р.).
У звіті провідника надрайону «Холодний Яр» про акцію в останньому з названих сіл читаємо: «Дня 16.ІІ.45 р. польська міліція в числі коло 150 обступила село і увійшла на ревізію. Ідучи селом, рабували в людей харчі і виконували побої зовсім задурно. <…> Після цього почали палити хати і грабувати все добро, що населення рятувало. Хто гасив вогонь, до того зараз стріляли з ППШ». Загалом акції охопили кільканадцять сіл Надсяння. На думку історика Євгена Місила, «відразу після того, як ці терени покинула Червона армія і розпочалася акція переселення до СРСР, почалися посилені напади на українські села. Вони мали одну основну мету ― силою змусити українців виїхати з Польщі».