…Поховали Люїса в Оксфорді, місті, де він прожив добру половину свого життя, біля храму Святої Трійці; на надгробку його могили викарбувано слова «Men must endure their going hence». Це — одна з улюблених цитат його матері з Шекспірового «Короля Ліра»:
У перекладі Максима Рильського ці рядки звучать так:
Люїсову «Космічну трилогію» часто відносять до наукової фантастики, хоч правильніше було б назвати ці три романи («За межі Мовчазної планети», «Переландра», «Мерзенна сила») фантастикою філософською, а чи навіть, до певної міри, богословською. Властиво, почалося все через те, що Люїс із Толкіном були дуже невдоволені сучасною їм фантастикою; обидва вважали, що від часів Герберта Велса й Едґара Берроуза вона змінилася зовсім мало, і кінець кінцем вирішили створити для неї нові взірці. Один із «інклінгів» напівжартома стверджував: члени гуртка й писали головно тому, що ніхто не писав книг, які їм хотілося читати. Тож у середині 1930-х рр. письменники домовилися, що Толкін напише книгу про мандри в часі, а Люїс — про мандри в просторі. Толкін взявся було писати «Втрачений шлях» — книгу, яка мала поєднати сучасність і епоху «Володаря перстенів», — але так і не довів роботу до кінця. Люїс же свою частину домовленості виконав — і впродовж восьми років (1938–1945) на світ з’явилася «Космічна трилогія».
Працюючи над книгами трилогії, Люїс дає своїй уяві повну волю і створює відтак не просто вірогідні, а надзвичайно реальні, ледь не відчутні на дотик картини інших світів — Малакандри і Переландри, тобто Марса і Венери. На думку багатьох дослідників, наприклад, С. Кошелева, з усіх Люїсових творів саме «Космічна трилогія» найближча до знаменитої епопеї Толкіна, який, до речі, проголошував найвищою формою літературної творчості «створення вторинних світів». Але в Люїса ці «вторинні світи» набувають особливого характеру, дещо відмінного від толкінівського. В одному із своїх есеїв він писав: «Щоб створити правдоподібний і не байдужий читачеві „інший світ“, треба скористатися єдиним „іншим світом“, який нам відомий, — світом духа».[7] «Древній» Марс у першому романі і «юна» Венера у другому — то не просто дві планети, населені, відповідно, кількома древніми та однією зовсім юною расами, а невід’ємні ланки гармонійної світобудови, якій споконвіку властивий глибокий сенс та мета. Цікаво, що створений письменником у «Космічній трилогії» образ Усесвіту відображає не стільки сучасні йому погляди, скільки середньовічну космологію — грандіозну, величну картину, яку він називав «найбільшим витвором мистецтва, породженим Середніми Віками».[8] Порушує вселенську гармонію тільки Земля — адже вона ще в доісторичну давнину стала жертвою сил зла. У створених Люїсом образах і ситуаціях виразно, але зовсім не нав’язливо проступає алегоризм, який дає змогу легко розпізнати за змальованими в романах трилогії персонажами і подіями відомі біблійні мотиви.[9]
Як і «Хроніки Нарнії», «Космічну трилогію» можна вважати своєрідним катехизмом. Перший роман, «За межі Мовчазної планети» (1938), присвячено, так би мовити, засадничим християнським істинам, адже тут у надзвичайно образний і метафоричний спосіб розповідається про те, що таке створіння і як саме воно пов’язане з Творцем, що таке Божий задум і Божа воля; тут читач стикається з ангелами і починає розуміти справжню природу смерті — а таке розуміння фактично зводить нанівець споконвічний страх перед нею. Поступово автор розгортає перед нами величну картину вселенської боротьби добра і зла, до якої судилося долучитися і головному герою — філологові з Кембриджа на ім’я Елвін Ренсом. За сюжетом, Ренсома викрадають і силоміць вивозять на далеку планету Малакандра двоє зловмисників — його колишній шкільний товариш Дивайн і вчений-фізик на прізвище Вестон. На Малакандрі у Ренсома розкриваються очі на багато речей, про які він раніше і не здогадувався. Тільки поживши трохи серед малакандрійців, Ренсом починає розуміти, чому мешканці інших планет Сонячної системи охрестили Землю Тулкандрою — «Мовчазною планетою»…
9
Див. С. Л. Кошелев, «К. С. Льюис и его „Страна чудес“» (передмова до російського видання «Хронік Нарнії»; Москва: СП «Космополис», 1991).