— Вони підривні, розумієш? Зовні можуть здаватися легкими й кумедними, але мають ударну силу.
Я міг би розмовляти про це весь день. Якщо я нетямлюся від чогось, то саме від цього. У мене на тумбочці книга, де є кілька найкращих політичних карикатур з New York Times.
— Політика, релігія, суспільство. Гадаю, добре намальована карикатура може сказати більше, ніж слова, розумієш? Вона може змінити думки.
Стелла дивиться на мене, здивована, і нічого не каже.
Я знизую плечима, усвідомлюючи, яким нестерпним ботаном щойно себе виставив.
— Ну, я лише карикатурист-початківець. Що я там знаю.
Указую на малюнок позаду неї — красиве зображення легень, ізсередини яких проростають квіти, на зоряному тлі.
— А це ось — мистецтво.
Підсуваю ноутбук ближче до себе, усвідомивши, що означає цей малюнок.
— Здорові легені! Геніально. Хто це намалював?
Вона озирається на них, робить паузу.
— Моя старша сестра. Еббі.
— Оце неабиякий талант. Хотів би я поглянути на інші її роботи!
Дивний вираз проступає на її обличчі, а тон стає прохолодним.
— Послухай. Ми не друзі. Ми не ділимося своїми історіями, лише разом проходимо лікування, гаразд?
Дзвінок різко переривається, і на екрані проступає моє власне збентежене обличчя. Що це, в біса, було? Я сердито підстрибую й різко відчиняю двері своєї палати. Вириваюся в коридор, прямуючи найкоротшим шляхом до її дверей, готовий висловити їй усе, що думаю. Хай поцілує мене в…
— Гей! Вілле! — лунає голос позаду мене.
Я обертаюся і з подивом бачу Гоуп і Джейсона, які йдуть до мене. Я надсилав повідомлення Джейсону годину тому і все одно начисто забув, що вони приїздять сьогодні, як завжди в п’ятницю. Джейсон підіймає пакет із їжею і всміхається мені, доки запах картоплі фрі з моєї улюбленої їдальні за квартал від нашої школи розливається коридором, намагаючись мене спокусити.
Я застигаю, переводячи погляд зі Стеллиних дверей на моїх відвідувачів.
А тоді до мене доходить.
Я бачив обох її батьків, як вони приходять і йдуть. Бачив, як її відвідували подруги першого дня, коли вона приїхала сюди.
Але Еббі? Вона ніколи навіть не казала про Еббі.
Де була Еббі?
Я підходжу до Гоуп і Джейсона, беручи пакет і киваючи їм, щоб ішли за мною до палати.
— Ходімо зі мною!
Ривком відкриваю ноутбук, і доки той завантажується, вони вдвох стоять позаду мене зі здивованими обличчями.
— Ми теж раді тебе бачити, чуваче, — каже Джейсон, зазираючи через моє плече.
— Отже, я зустрів дівчину, — кажу я, обертаючись до них обох.
Хитаю головою, коли Гоуп усміхається мені однією з тих усмішок, і її очі збуджено блищать. Джейсон повністю в курсі всього, що стосується Стелли, але Гоуп я ще не просвітив. Здебільшого тому, що знав, що вона ось так відреагує.
— Не в тому сенсі! Гаразд. Може, і в тому. Але так не можна. Хай там що.
Я знов розвертаюся до свого комп’ютера, відкриваючи закладку з YouTube-каналом Стелли й гортаючи його до торішнього відео під заголовком «Поліпектомічна вечірка!» Клацаю на нього, а тоді натискаю пробіл, щоб поставити відео на паузу, і обертаюся ввести їх у курс справи.
— У неї КФ. І вона того… схиблена на контролі. Змусила мене почати виконувати процедури весь час і все таке.
Полегшення наповнює очі Гоуп, а Джейсон відверто всміхається.
— Ти знов розпочав лікування, Вілле? Це ж чудово, — випалює Гоуп.
Я відмахуюся від її схвалення, хоч і здивований трохи, що це викликало таку бурхливу реакцію. Гоуп деякий час задовбувала мене через це, та коли я сказав їм закрити цю тему, вони не надто переймались. І я вже певним чином гадав, що ми одне одного зрозуміли.
Але тепер вони обоє демонструють таке полегшення. Я хмурюся. Не хочу подавати їм надію.
— Так, так. Байдуже. Слухайте, от що. Вона має сестру на ім’я Еббі.
Я швиденько прокручую на кілька хвилин уперед, натискаючи «Пуск», щоб вони обоє подивилися.
Стелла та Еббі сидять у лікарняній палаті, стіни якої обвішані художньою творчістю, як у її палаті тепер. З ними докторка Гемід, прикладає стетоскоп до грудей Стелли, слухаючи її легені. У Стелли ноги трусяться від хвилювання, коли вона переводить погляд із лікарки на камеру.
— Гаразд. Отже, мені робитимуть назальну полі…?
— Поліпектомію, — каже докторка Гемід, випрямляючись. — Ми видалимо поліпи з твоїх назальних шляхів.
Стелла всміхається у камеру.
— Намагаюся розговорити лікаря про операцію на носі, доки вона тут.
Еббі тепло обіймає її, міцно стискаючи.