Я навіть не вагаюся.
— Ще й як.
— Тоді будь в атріумі. О дев’ятій.
І з цим вона опускає кий, розвертається і йде назад до своєї палати. Я дивлюся їй услід, відчуваючи, як захват бере гору над сумнівом, що засів глибоко в животі.
Сміюся, коли вона переможно підіймає кий, наче наприкінці «Клубу “Сніданок”»[9], і всміхається мені, перш ніж увійти до палати 302.
Я глибоко вдихаю, киваючи їй.
«Кістозний фіброз більше нічого в мене не вкраде».
Розділ 17
Стелла
— Чому я не взяла нічого гарного? — кричу я По, який стоїть, притулившись до одвірка, й допомагає мені. Витягую з шухляди піжами, спортивні штани й мішкуваті футболки, відчайдушно намагаючись знайти щось, що можна вдягти сьогодні.
Він хмикає.
— Дійсно. Бо ти часто збираєшся для шаленого лікарняного роману.
Я дістаю пару коротеньких шовкових боксерок, роздивляюся їх. Я не можу. Чи можу? Тобто або це, або мішкуваті фланелеві треники, що дісталися мені від Еббі.
— У мене ж гарні ноги, так?
— Слухай, навіть не думай про це! — він кидає погляд на мене, а потім ми вдвох вибухаємо сміхом.
Я думаю про подруг, які проводять останню ніч у Кабо, і вперше, відколи я тут, не шкодую, що я не з ними. Шкодую, що вони не зі мною й не допоможуть мені підготуватися. Коротше, добре, що зараз я не за милі звідси.
Дивлюся на годинник у себе на тумбочці. Рівно п’ята. У мене чотири години на те, щоби щось вигадати…
Я входжу у двері атріуму й помічаю вазу, наповнену білими трояндами. Виймаю одну, загинаю стебло, доки те ламається, і закладаю квітку за вухо. Кинувши погляд у своє відбиття у дверному склі, всміхаюся й нервово, швиденько оглядаю себе. Моє волосся розпущене, лоб перехоплений стрічкою від букета Вілла, і на мені коротенькі шовкові боксерки й майка, попри регіт По.
Я доволі гарненька, якщо врахувати, що мала в розпорядженні найгірший гардероб для побачень в історії.
Приємно знати, що Віллу я подобаюсь такою, як є. Тобто він бачив мене майже виключно в піжамі чи медичному халаті, тож явно запав не на мій гарний вигляд і не на бездоганну колекцію одягу «Лікарня — осінь 2018».
Поправляю сині гумові рукавички, ще раз упевнюючись, що «Кел Стат» досі висить на ремені мого концентратора.
Опустившись на лаву, визираю в бічні двері, що ведуть до дитячої ігрової кімнати, і мене накриває хвилею ностальгії. Колись я прокрадалася туди, щоб погратися з маленькими нефіброзниками. Ну, і ще з По. За роки атріум не надто змінився. Ті самі високі дерева, яскраві барвисті квіти, той самий акваріум з тропічними рибками біля дверей, де ми з По зажили неприємностей з Барб, бо кидали крихти від пончиків рибкам.
Може, атріум і не сильно змінився, відколи я приїжджаю до Сент-Ґрейс, але я точно змінилася. Так багато всього в цій лікарні сталося зі мною вперше, що важко перелічити.
Перша операція. Перший близький друг. Перший молочно-шоколадний коктейль.
А тепер — моє перше справжнє побачення.
Я чую, як двері повільно прочиняються, і, зазирнувши за ріг, бачу Вілла.
— Сюди, — шепочу я і встаю, простягаючи до нього кий.
Його обличчя розпливається в широкій усмішці, і рукою в рукавичці він береться за інший кінець кия. З його передньої кишені стирчить пляшечка «Кел Стату» похідного розміру.
— Вау, — каже він і потеплілими очима оглядає мене, від чого серце в моїх грудях робить сальто.
На ньому сині картаті фланелеві штани, які облягають його худорляве тіло, і з ними його очі набувають яскравішого відтінку блакиті. Його волосся охайніше: причесане, але досі зберігає той неймовірно звабливий безлад.
— Чарівна троянда, — каже він, але не зводить очей з моїх оголених ніг і з викоту моєї шовкової майки.
Я червонію, вказуючи на троянду, закладену за вухо.
— А, ця троянда? Оця? Зверху?
Він відводить очі й дивиться на мене так, як ще жоден хлопець не дивився.
— Саме ця, — киває він.
Я смикаю кий на себе, і ми йдемо крізь атріум до головного вестибюля. Він дивиться вбік, зауважує вазу на столі, повну білих троянд, і його очі беруться зморшками, коли він усміхається.
— Крадеш троянди, Стелло? Спочатку — цілий крок, а тепер це?
Я сміюсь і підіймаю руку, торкаючись троянди за вухом.
— Ти мене розкусив. Я її вкрала.
Він тягне за інший кінець кия, хитаючи головою.
— Ні, ти знайшла для неї краще місце.
Розділ 18
Вілл
Від неї очей не відірвати.