Завдяки їй.
Я глибоко, з зусиллям вдихаю, милуючись тим, як відблиск басейну грає на її ключиці, шиї та плечах.
— Боже, яка ти гарна. І смілива, — кажу я. — Це просто злочин, що я не можу тебе торкнутися.
Я підіймаю кий, понад усе бажаючи, щоб то був мій палець на її шкірі. М’яко проводжу кінчиком угору по її руці, через гострий кут плеча, повільно ведучи до шиї. Вона здригається під моїм «дотиком», не зводячи з мене очей, і її щоки заливає слабкий рум’янець, коли кий повзе вгору.
— Твоє волосся, — кажу я, торкаючись там, де воно спадає їй на плечі. — Твоя шия, — кажу.
Лампи в басейні висвітлюють її шкіру.
— Твої губи, — кажу я, відчуваючи небезпечну силу тяжіння між нами, що так і підбурює поцілувати її.
Вона відводить очі, раптом засоромившись.
— Того дня, коли ми познайомились, я збрехала. У мене не було сексу.
Вона різко вдихає, торкаючись свого боку, доки говорить.
— Я не хочу, щоб мене хтось бачив. Шрами. Трубку. Немає нічого сексуального в тому…
— Усе в тобі сексуальне, — перериваю я її.
Вона дивиться на мене, і я хочу, щоб вона бачила це в моєму обличчі. У моєму погляді на неї.
— Ти прекрасна.
Дивлюся, як вона відштовхує кий і з тремтінням устає. Підіймає руки до своєї шовкової майки й не зводить із мене очей, повільно стягуючи її й відкриваючи чорний мережаний ліфчик. Скидає майку на підлогу перед басейном, і моя щелепа миттєво відвисає.
Потім вона спускає шорти, обережно виступає з них і випрямляється. Запрошуючи мене подивитися.
У мене просто дух відбирає. Намагаюся вдихнути якомога глибше, голодним поглядом водячи вгору-вниз по її тілу, задивляючись на її ноги, груди й стегна. Світло танцює на її випуклих бойових шрамах на грудях і животі.
— Боже мій, — видушую з себе я.
Ніколи не думав, що можу заздрити кийку, але хочеться відчути дотик її шкіри до себе.
Вона сором’язливо всміхається мені, а тоді ковзає в басейн і занурюється з головою. Вона дивиться на мене знизу вгору, і її довге волосся колихається навколо неї, наче в русалки. Міцніше стискаю кий, коли вона виринає, хапаючи ротом повітря.
Усміхається.
— Скільки це було? П’ять секунд? Десять?
Я затуляю рота, прокашлюючись. Судячи з мого відчуття, це міг бути рік.
— Я не рахував. Я дивився.
— Ну, я тобі своє показала, — дражнить вона мене.
А я завжди приймаю виклик.
Я встаю, розстібаючи сорочку. Тепер вона дивиться на мене. І нічого не каже, але її губи злегка розтулені, не жалісно і не сумно.
Я підходжу до східців басейну, вислизаю зі штанів і мить стою там у самих лише плавках. Вода і Стелла кличуть до себе. Повільно входжу в басейн, і ми невідривно дивимось одне на одного, важко намагаючись вдихнути.
І цього разу — зовсім не через КФ.
Я занурююся під воду, і вона слідом за мною. Маленькі бульбашки спливають на поверхню, поки ми дивимось одне на одного крізь розмитий підводний світ. Наше волосся спливає й колихається навколо, тягнучись до поверхні, підсвітка кидає тіні на наші худорляві тіла.
Ми всміхаємось одне одному, і, попри мільйон причин, чому не слід цього робити, я дивлюся на неї зараз і не можу побороти відчуття, що закохуюсь у неї.
Розділ 19
Стелла
Ми йдемо з басейну, і наше волосся потроху сохне, поки ніч перетікає у світанок. Проминаємо те, що я бачила мільйон разів за роки, проведені в Сент-Ґрейс. Охоронці дрімають, хірурги сердито трусять поламані торговельні автомати біля вестибюля, ті самі білі кахельні підлоги й ті самі тьмяно освітлені коридори — але все здається інакшим, коли поряд зі мною Вілл. Наче бачиш усе це вперше. Не знала, що одна людина може заново перетворити старе на нове.
Ми повільно йдемо повз кафетерій і стаємо перед величезним вікном збоку, подалі від будь-яких перехожих. Дивимось, як поступово світлішає небо. Усе ще тихо по той бік скла. Мій погляд зупиняється на вогнях у парку вдалині.
Я глибоко вдихаю і вказую на них.
— Бачиш ті вогні?
Вілл киває, дивлячись на мене. Його змокле в басейні волосся пригладжене назад.
— Так. Завжди дивлюся на них, коли сиджу на даху.
Він дивиться на мене, а я — знов на вогні.
— Щороку ми з Еббі ходили туди. Вона називала їх зірками, бо їх так багато, — я усміхаюся, сміюся. — У родині мене полюбляли кликати Маленькою Зіронькою.
Я чую голос Еббі, що промовляє моє прізвисько. Це боляче, але біль уже не такий гострий.
— Вона загадувала бажання й ніколи, ніколи не казала мені, про що. Завжди жартувала, що коли скаже це вголос, воно нізащо не справдиться.