Звично завертаю за ріг і бачу Стеллу, яка притулилася до дверей кафетерію. Її обличчя заливає щира радість, тільки-но вона бачить мене. Вона нафарбована, довге волосся відкинуте з обличчя й перехоплене стрічкою.
Вона красуня.
— Гадала, ти ніколи мене не знайдеш.
Я простягаю кий, і вона береться за другий кінець, відчиняє двері й веде мене крізь темний кафетерій.
— Знаю, вже пізно, але ми мусили зачекати, доки кафетерій зачиниться.
Нахмурено озираюся.
— Ми?
Вона знову дивиться на мене, зупиняючись перед дверима з матованого скла, і з безпристрасним обличчям натискає на панелі код. Двері з клацанням відчиняються, і кілька голосів вигукують:
— Сюрприз!
У мене відвисає щелепа. За повністю накритим столом, застеленим лікарняним простирадлом, сидять Гоуп і Джейсон, а також Стеллині подруги Мія й Каміла, щойно з Кабо. Білі свічі в обох кінцях стола кидають теплий відблиск на кошик свіжого хліба та ідеально нарізаний салат. Є навіть медичні чашечки з червоно-білими таблетками креону, розставлені перед трьома місцями за столом.
Я геть ошелешений.
Переводжу погляд зі стола на Стеллу, не в змозі вимовити хоч слово.
— З днем народження, Вілле, — каже вона, м’яко торкаючись мого боку києм.
— Він справжній! — каже Каміла (чи це Мія?), і я сміюсь, а Гоуп кидається до мене й міцно обіймає.
— Нам так незручно, що ми тебе покинули! — каже вона.
Джейсон теж обіймає мене. Поплескує по спині.
— Але твоя дівчина вистежила нас через твою сторінку на фейсбуці й переконала влаштувати тобі сюрприз.
Мія та Каміла аплодують його вибору слів, через що Стелла кидає на них гнівний погляд, перш ніж глянути на мене. Ми перезираємося. «Твоя дівчина». Щось страшенно приємне в цьому є.
— Сюрприз точно вдався, — кажу я та обводжу всіх поглядом, сповнений глибокої вдячності.
З’являється По в масці, медичній шапочці й рукавичках і вимахує в повітрі парою щипців.
— Гей! Страви майже готові!
Ми сідаємо, зберігаючи безпечну відстань між усіма фіброзниками. Стелла на одному кінці, я на іншому, а посередині По, обабіч якого — Гоуп і Джейсон. Навпроти них за столом — Мія й Каміла, забезпечують відстань між мною і Стеллою. Усміхаюсь, обводячи поглядом усіх за столом, коли ми беремося за хліб і салат. Моє серце до того переповнене, що просто нестерпно.
Дивлюся через стіл, усміхаючись Стеллі, й самими губами вимовляю «дякую». Вона киває, зашарівшись, і опускає очі.
«Твоя дівчина».
По подає найкрасивішу пасту з омаром у моєму житті, прикрашену листками базиліка, свіжим пармезаном і навіть трюфелями! Усі дивляться на неї в цілковитому захваті.
— Звідки все це взялося? — питаю його, і мій шлунок гучно бурчить.
— Просто звідси! — По жестом показує на кухню позаду себе. — У кожній лікарні є VIP-кухня, де тримають усіляку смакоту для знаменитостей, політиків, — він знизує плечима. — Ну, знаєш — поважних людей.
Він бере келих зі столу й підіймає його.
— Сьогодні, імениннику, це для тебе! Salud!
Усі підносять келихи.
— Salud!
Я дивлюся через стіл на Стеллу й підморгую.
— Як прикро, що в мене алергія на молюсків, По.
По застигає як укопаний з тарілкою в руках і повільно переводить погляд на мене. Я розпливаюся в усмішці й хитаю головою.
— Жартую, жартую!
— Я мало не кинув у тебе омаром, — зі сміхом каже По.
Усі сміються з нами, і ми разом беремося за їжу. Це, без сумніву, найкраща паста з усіх, що я їв, а я ж бував в Італії.
— По! — кажу я, підіймаючи повну виделку їжі. — Це неймовірно!
— Колись ти станеш найкращим шеф-кухарем у світі, — погоджується Стелла, і По широко всміхається їй, посилаючи повітряний поцілунок.
Дуже скоро ми всі ділимося розповідями. Джейсон розповідає історію про те, як два роки тому переконав усю нашу школу напередодні літніх канікул прийти в самій лише білизні. Що особливо вразило, зважаючи, що ми діставали покарання за нерівно пов’язану краватку.
Ось за чим у школі я не сумую, то це за уніформою.
Стелла починає розповідати про всі ті хитрощі, до яких вдавалися вони з По тут, у лікарні, — від намагання викрасти коктейльний апарат із кафетерію до влаштування перегонів на інвалідних кріслах у дитячому відділенні.