Схоже, я не єдиний, кого Барб регулярно хотілося вбити.
— Ой, люди, зараз я вам таке розповім! — каже По, озираючись на Стеллу. — Пам’ятаєш отой Геловін?
Вона вже заходиться сміхом і тепло дивиться на нього, хитаючи головою.
— Нам було — скільки, Стелло? Десять?
Стелла киває, підхоплюючи розповідь:
— Тож ми нап’яли простирадла і…
По починає зловісно підвивати: «УУУУУУ», — простягає руки, блукає по кімнаті.
— Ми прокралися до відділення розумових розладів.
Та він, мабуть, знущається.
Я починаю кашляти — так сильно регочу. Відсуваю свій стілець із-за стола й махаю всім рукою, щоб продовжували, доки я переведу подих.
— Ні! — каже Джейсон. — Ні, бути не може.
— О, чуваче, — каже По, витираючи сльозу. — То було цілковите стовпотворіння, але, безумовно, найкращий Геловін у житті. Ми мали такі неприємності.
— То навіть була не наша ідея! — починає Стелла. — Еббі…
Їй відбирає голос, і я дивлюсь, як вона через силу намагається говорити, доки я наношу на руки трохи «Кел Стату» з моєї похідної пляшки. Вона ловить мій погляд через стіл, і я бачу, як тяжко їй це дається.
— Я сумую за нею, — каже Каміла. Мія згідно киває зі сльозами на очах.
— Еббі була нестримна. Вільна, — киває По. — Завжди казала, що житиме на повну силу, бо Стелла цього не може.
— Так і жила, — каже Стелла. — Доки це її не вбило.
У кімнаті стає зовсім тихо. Дивлюся, як вона зустрічається поглядом з По — обоє сумні, але всміхаються, розділяючи цю мить спогаду про неї.
Шкода, що я вже не можу з нею познайомитись.
— Але вона жила з розмахом. Набагато більшим, ніж ми, — каже По, всміхаючись. — Їй сподобалась би таємна вечірка, як ця.
— Так, — нарешті каже Стелла. — Точно сподобалась би.
Я підіймаю свій келих.
— За Еббі, — кажу я.
— За Еббі, — підхоплюють усі решта, підносячи свої келихи.
Стелла дивиться на мене через стіл, і цей вираз її горіхових очей — безумовно, найкращий подарунок до дня народження, який я міг отримати.
Розділ 21
Стелла
Я притуляюся до кухонного стола, всміхаючись По, доки той дістає свіжоспечений пиріг із духовки, цілком у своїй стихії. Він кидає погляд на мене, підіймаючи густі брови.
— Хотіла побачити майстра за роботою.
Він підморгує, знімає кухонні рукавиці, і я дивлюсь, як він упевнено орудує своїм кухарським ножем, спритно й урочисто нарізаючи пиріг на вісім рівних шматків.
Я плескаю в долоні, коли він бере свіжу полуничку й примружується. Схиляється над нею, відрізає там, надрізає тут, у цілковитій і повній зосередженості. Уже за кілька секунд він підіймає її рукою в рукавичці, широко всміхаючись. Полуничка цілком перетворилася на гарну, вишукану трояндочку, яку він кладе біля пирога.
У мене щелепа відвисає.
— По! Це неймовірно.
Він буденно знизує плечима.
— Практикуюся на наступний місяць, коли ми з Майклом їдемо до мами.
Він кидає на мене погляд із явним виразом: «Нічого особливого».
І, звичайно, я скрикую від захвату. Нарешті!
— Еге, — каже він, усміхаючись від вуха до вуха. — Твоя правда, Стелло. Він мене кохає. І ці останні кілька тижнів без нього були важчі, ніж я міг собі уявити. Я кохаю його.
Він просто-таки випромінює радість.
— Завтра він прийде на обід. Ми зробимо це.
Я ладна стиснути його в обіймах, але зупиняю себе в тому, щоб скоротити відстань між нами та обійняти його. Глянувши на кухонний стіл, беру кухарську рукавицю й надягаю її, щоб потягтися до нього і взяти за руку.
На очах проступають сльози, і я фиркаю, хитаючи головою.
— По. Я така…
Він зриває рукавицю з моєї руки й жбурляє її мені в голову, у самого сльози на очах.
— Dios mio![10] Не треба мені тут сирість розводити, Стелло! Ти ж знаєш, що я не дам дівчині плакати самій.
— Сльози щастя, По, — кажу я, і ми обоє стоїмо й схлипуємо. — Я така щаслива!
З іншої кімнати долинає сміх, і він витирає очі.
— Ну ж бо! Ми пропустимо всю розвагу!
По обережно виносить свій красиво випечений пиріг, утиканий морем свічок, і ми хором заводимо спів. Дивлюся, як у свічному відблиску всміхається Вілл, обводячи поглядом усіх нас за столом.
— З днем народження, любий Вілле. З днем народження!
«І так ще багато разів», — губами промовляю до нього. Ніколи за цими словами не крилося стільки почуттів, як зараз.
— Пробач, що це пиріг! — усміхається до нього По. — Я добрий кухар, але спекти торт за годину — це точно не мій рівень.