— Круто, По. Дуже тобі дякую, — каже Вілл, усміхаючись до нього, а тоді насторожено дивиться на свічки. — Якщо я їх задмухаю, то ви, друзі, не зможете його їсти.
Він переводить погляд між мною і По, і ми урочисто киваємо.
Гоуп нахиляється й задмухує свічки. Куйовдить волосся Вілла, всміхаючись до нього.
— Я загадала для тебе бажання!
Він усміхається навзаєм, підморгує.
— Сподіваюся, там є Стелла, яка вистрибує з іменинного торта в бікіні!
Усі сміються, а Мія дістає свій телефон і селфі-палицю, витягуючи руку, щоб зробити групове фото. Ми зсуваємось докупи наскільки можливо, зберігаючи при цьому безпечну відстань між фіброзниками. Щойно камера клацає — БАБАХ.
Скляні матовані двері позаду нас ривком відчиняються, і ми разом підстрибуємо, приголомшено розвертаємось і бачимо перед собою… Барб. Отакої. Вона дивиться на нас, а ми — на неї. Усі надто ошелешені, аби щось сказати.
По прокашлюється.
— Привіт, Барб. Ми гадали, тебе сьогодні немає. Зробити тобі порцію? Стелла от-от почне розваги.
Певно, сьогодні в Барб подвійна зміна. Вона явно не випадково змовчала про це. Вона знає мене. І знає, що сьогодні у Вілла день народження. Чорт.
Барб безмовно дивиться на нас, випромінюючи гнів усіма рисами обличчя. Вона вказує на нас трьох, і моє серце шаленіє.
— Нагору. Негайно.
Ми повільно встаємо й підходимо до неї. Вона хитає головою, оглядаючи нас, не в змозі вимовити ні слова.
— За мною.
Рушає на вихід, за двері й назад через кафетерій.
Ми нашвидку махаємо на прощання Гоуп із Джейсоном і Камілі з Мією, а потім прямуємо за нею. Погані справи. Я бачила Барб сердитою чи засмученою багато разів. Але не такою. І це лякає по-особливому.
Ми йдемо за нею по коридору. Я кидаю стривожений погляд на Вілла, і той промовляє самими губами:
— Все буде гаразд.
Але його усмішка майже не торкається очей.
— Ви всі сидітимете по своїх палатах, доки ми отримаємо аналізи з дихальних шляхів, — каже вона та обертається до Вілла. — Щодо тебе. Вранці тебе переводять.
— Ні! — кажу я, і її погляд перестрибує на мене. — Ні, Барб, це не провина Вілла…
Вона підіймає руку, обриваючи мене.
— Може, вам охота гратися своїми життями, а мені ні.
Повисає грозова тиша, і тут По починає сміятися. Ми всі озираємось на нього, а він трусить головою, анітрохи не збентежений. Зустрічає мій погляд і широко всміхається мені:
— Зовсім як у дитинстві…
— Ви більше не діти, По! — кричить Барб, перериваючи його на півслові.
— Ми були обережні, Барб, — серйозним тоном каже він, хитаючи головою. — Дотримувалися безпеки. Як ти нас і навчила.
По жестом указує на відстань між нами, яку ми зберігаємо просто зараз.
Він кашляє, коротко й швидко, а тоді додає:
— Пробач, Барб. Але це було весело.
Вона відкриває рота сказати щось, а тоді швидко стуляє його й розвертається, щоб відвести нас на наш поверх. Решту шляху ніхто не промовляє ні слова. Я дивлюся на Вілла. Хочу бути ближче до нього, але саме це першим чином і наразило нас на неприємності.
Ми всі розходимося по своїх палатах. По підморгує мені й Віллу, перш ніж прослизнути до себе. Барб нагороджує мене останнім розчарованим поглядом, а тоді двері за мною зачиняються.
Годинник цокає, все ближче й ближче до півночі, а я дивлюся на Вілла, який задрімав по той бік екрана, на його спокійне, незворушне обличчя. Потираю очі, сонна після того, як цілий день планувала вечірку, а потім мене впіймала Барб. Ми не перериваємо дзвінка, бо знаємо, що дуже скоро він опиниться десь далеко в ізоляторі. Не буде більше прогулянок опівночі. Ані спортзалу. Ані записок під дверима. Нічого не буде.
Мої повіки повільно змикаються, коли в динаміку завиває сигнал тривоги, миттєво розбудивши мене.
— Код «синій». Усі вільні працівники…
Підстрибую й біжу до дверей, щоб розчути спотворені слова оголошення. О Боже. Код «синій». Чиєсь серце зупинилось. А нас зараз не так багато на поверсі.
Коли я відчиняю двері, оголошення повторюють знову — цього разу в коридорі чути чіткіше.
— Код «синій». Усі вільні працівники — до палати 310. Код «синій».
Палата 310.
По. Будь ласка, скажіть мені, що він просто знову неправильно ввімкнув монітор.
Я чіпляюся за стіну. Кімната крутиться, бригада екстреної допомоги штовхає повз мене реанімаційний візок. Бачу, як Джулі поспішає слідом за ними до кімнати По — її зміна щойно почалася. Голос Барб гукає десь іздаля: