Я напружую слух. Ось тоді я й чую це, наче відлуння десь удалині.
Його голос.
Голос Вілла, уривчастий, лунає між різкими поверховими вдихами.
— Тримайся, Стелло!
Я дивлюся на Еббі й знаю, що вона теж це чує. Ми дивимося вниз, і мої груди починають повільно роздуватися й опадати, роздуватися й опадати, знов і знов.
Наче мені роблять штучне дихання.
— Не… зараз. Ну ж бо… не зараз. Дихай, — каже його голос, уже чіткіше.
— Що відбувається? — питаю я її, спостерігаючи, як картина переді мною починає потроху змінюватися.
Вілл. Його силует набуває форми, такий близький, що можна торкнутися.
Він схиляється над тілом.
Моїм тілом.
Дивлюся, як він тремтить, кашляє, всім тілом хитається, починаючи здавати. Кожен вдих стає боротьбою, і я дивлюся, як він хапає ротом повітря, відчайдушно намагаючись наповнити свої легені.
І кожен отриманий вдих віддає мені.
— Він дихає за тебе, — каже Еббі, коли мої груди роздуваються знов.
З кожною порцією повітря, яке він вдихає в мої легені, картина переді мною проступає дедалі яскравіше. Я бачу, як синіє його обличчя — кожен вдих дається з болем.
— Вілле, — шепочу я, дивлячись, як він силкується вдихнути повітря в моє тіло.
— Він справді тебе кохає, Стел, — каже Еббі, спостерігаючи.
Що чіткішою стає картина, то більше блякне сестра.
Я несамовито озираюся до неї, заново переживаючи втрату, від якої не сплю ночами. Питання без відповіді.
Еббі всміхається мені й хитає головою, випереджаючи мої думки.
— Боляче не було. Я не злякалась.
Набираю в груди повітря й зітхаю з полегшенням, на яке чекала вже понад рік. Мої груди раптом роздуваються, і я починаю кашляти, вивергаючи воду з рота.
Дивлюся, як моє тіло, лише за кілька кроків від мене, робить те саме.
Еббі всміхається ширше.
— Мені потрібно, щоб ти жила, добре? Живи, Стелло. Заради мене.
Вона починає танути, і я панікую.
— Ні! Не йди! — кажу я, хапаючись за неї.
Вона міцно обіймає мене, і я відчуваю теплий квітковий запах її парфумів.
— Я недалеко, — шепоче вона мені на вухо. — Я завжди буду тут. Лише за дюйм від тебе. Обіцяю.
Розділ 26
Вілл
Моє горло вогнем горить.
Кінець моїм легеням.
Ще раз. Заради Стелли.
— Не… зараз. Ну ж бо… не зараз. Дихай, — благаю я, тримаючи долонями її обличчя, вдихаючи все своє повітря в її легені, і моє тіло зводить від холоду.
Так боляче, що я ледве витримую.
Перед очима все блякне, по краях запливає чорнотою, яка повільно застеляє все, і скоро я вже нічого не бачу, крім Стеллиного обличчя серед моря чорноти.
У мене вже не лишилося для неї жодних сил. Нічого не лишилося. Нічого.
Я випрямляюся, відчайдушно роблю ще один короткий вдих, глибоко в душі усвідомлюючи, що це останній вдих у моєму житті.
І я віддаю його їй. Усе, що маю, віддаю їй, моїй коханій дівчині. Вона заслуговує на це.
Схилившись на неї, я вдихаю в її легені все до останнього повітря в моєму тілі, гадки не маючи, чи цього досить. Чую, як виють удалині сирени викликаної мною «швидкої». Вода стікає з моєї голови, коли мої руки знаходять Стеллині, і я нарешті дозволяю темряві поглинути мене.
Розділ 27
Стелла
Відчуваю укол у руку.
Мої очі миттєво розплющуються, голова йде обертом, а зір потроху вертається. Над головою яскраві вогні. Але не святкові, що чарівно огортають дерева в парку. А флуоресцентні лампи лікарні.
А потім їх затуляють обличчя.
Мама.
Тато.
Я сідаю, відкинувши ковдри, озираюся на Барб. Вона стоїть поряд із медсестрою швидкої допомоги, яка бере кров із моєї руки.
Намагаюся відштовхнути руки медсестри, намагаюся підвестись, але я надто слабка.
Вілл.
Де Вілл?
— Стелло, заспокойся, — каже голос. Наді мною схиляється докторка Гемід. — Твої нові легені…
Я зриваю з себе маску, шукаючи його. Докторка Гемід намагається знов надягти її на моє обличчя, але я відвертаюся, виборсуючись із її рук.
— Ні, я їх не хочу!
Тато обіймає мене, намагаючись змусити лежати спокійно.
— Стелло, негайно заспокойся.
— Люба, будь ласка, — каже мама, беручи мене за руку.
— Де Вілл? — скрикую я, але його ніде не видно.
Несамовито обводжу очима все навколо, але тіло здається й безсило опускається на візок.
Я бачу тільки його тіло, зсутулене наді мною, коли він віддавав мені все своє повітря.