— Ні, вас прислали сюди, а тут буде видно, куди вас направити, — відповів Горбенко.
— От розкажіть мені про свою роботу, а вірніше, розкажіть насамперед як ваше здоров'я, як забезпечена сім'я, а тоді вже про роботу. Я оповів йому все як про себе, так і про свою роботу,
— Ось ви оповідали, що буваєте по куренях і сотнях, що разом із сотнею спали та їли. Це добре! Але чи ви колись дивились на білизну стрільців, і чи питали їх, скільки разів на місяць їм організовують лазню та міняють білизну? — запитав мене Горбенко.
— Ні, і в голову мені таке ніколи не прийшло, — відповів я.
— А як самі регулярно миєтесь і міняєте білизну? — запитав мене і одночасно кинув оком мені на шию.
— Ні, не регулярно, як доведеться, — відповів я.
— Ото ж то й наше горе. Як приходимо до людей, маємо мову про високі ідеї, а на людину, таку людину, що стоїть перед вами — забуваємо. Ми усі повинні цікавитись, найменшими дрібницями, бо стрільцеві, якщо навіть черевик тисне, то й то він уже виходить з ладу, а буває й так, що не тільки ногу тисне, а й душу. Адже ж ми повинні вміти і в душу людині заглянути, пізнати її переживання, — сказав Горбенко.
— Про все те, що оце ви говорите, у нас досі ніхто й не думав.
— А які у вас відносини зі східняками? — запитав Горбенко.
— Вони у розпачу.
— Чому?
— Вони говорять, що тепер вишукують з-поміж них і розстрілюють офіцерів, а незабаром будуть стріляти всіх полонених. Найбільше їх турбує доля майора Солов'я і капітана… та головного лікаря Січі.
— Так, друже, у нас не все виблискує і ще не скрізь і не все робиться так, як треба, але публічно обурюватись з приводу того і виявляти свої емоції не треба. Ви мене зрозуміли?
Їдучи назад до Колок, я довго думав про самого Горбенка і те все, що він говорив, та як говорив. Він зробив на мене враження дуже мудрої, вдумливої та проникливої людини. Тоді я про нього ще нічого не знав. Згодом мені стало відомо, що Горбенко — це Волошин Ростислав, член Президії центрального Проводу ОУН, що він на Волині й Поліссі займає посаду відпоручника центрального Проводу по нагляду за діяльністю Крайового Проводу ОУН. І що центральний Провід змушений був установити такий нагляд тому, що крайовий провідник Охрим, він же і Головнокомандуючий УПА-Північ під псевдом Клим Савур, вийшов з підпорядкування Максима Рубана, себто Лебедя Миколи, і перестав йому звітувати. Охрим не звітував і перед Горбенком. Але перед Горбенком звітували всі члени Крайового Проводу і всі його поважали, в першу чергу як розумну й хорошу людину. Про це все першим мені оповів полковник Ступницький. Він вийнятково з великою повагою ставився до Ростислава, хоча сам не був членом ОУН.
Повернувшись до Колок, я залишився без призначення й роботи. Штаб військової округи перемістився до….[10] Федір десь поїxав. Галини також не було. Отож я мріяв трохи відпочити на своїй давній квартирі в Колках, не даючи нікому нічого знати про себе. Через кілька днів до мене на довідку прийшов якийсь молодий гарно зложений брюнет. Він був озброєний у німецький автомат і пістолет.
— Це ви Боремський? — запитав мене.
— Так.
— Вас просить Володимир, щоб ви зайшли до нього, — сказав брюнет.
— А хто ви такий? Як вас зовуть? — запитав я.
— Зовуть мене Куком, я районний референт СБ, — гордо відповів Кук.
— Добре. А куди йти? — запитав я.
— Підемо разом, — відповів Кук.
Господарка дому й її донечка тривожно з співчуттям подивились на мене.
У великому приміщенні якоїсь установи мене зустрів Володимир і потиснув мені руку. Він тоді був першим заступником крайового референта СБ. Родом з Піддубець — Анатолій Козар. Володимир провів мене в обширну кімнату. Там стояло два ліжка, письмовий стіл і вісім гнутих стільців. На столі лежала папка.
— Я вас, друже, попросив сюди, щоб ви зазнайомились он з тією папкою, — показав кивком голови на стіл.
— Добре. Якщо ви вважаете за потрібне, я познайомлюсь.
— Тому то я вас сюди й покликав, що вважаю за потрібне, щоб ви самі познайомились з тими документами, — сказав Володимир.
— Я піду, а ви спокійно й уважно прочитайте все, а тоді поговоримо.
Це були протоколи допитів сімох осіб зі східніх областей на чолі з головним лікарем загону, що був на постої в Колках. (Я того лікаря не знав). Всі протоколи були надруковані на машинці, лише покази лікаря були написані власноручно олівцем. У тих протоколах йшлося про підпільну комуністичну організацію в загоні УПА та про її шпигунсько-диверсійні пляни. В основному «сипав» ту організацію лікар, а всі інші на очній ставці підтверджували й продовжували «сипати». Покази лікаря написані власноручно ним самим, гидко було читати. Читаючи всю ту його гидоту, мені й той чоловік став гидким.