Виїхати з території Січі без перепустки було неможливо. На всіх дорогах і мостах стояли «застави» УПА із узбецького «леґіону». Перепустку на Катю я взяв і відповідно одягнувши її за стару бабу ввечері відправив підводою на Горохівщину. Узбеки на мосту через Турію за перепусткою пропустили підводу, зовсім і не помітивши Каті.
Із Іванівського[14] району мене відкликали на перевишкіл вишкільних груп. Перевишколом керував маґістер Кузьменко. Я, як звичайно, читав політику і геополітику. На тому вишколі жінок від чоловіків не відокремлювали, бо це ж, по суті, був вишкіл інструкторів, які вже до того й самі вели вишколи. Більшість з них мали вищу освіту. Цей вишкіл відбувався в селі Стрільче. У Стрільчі, як і завжди, зупинявся у Ковальчуків. У них була для мене стала домівка на час мого перебування в їх районі. Ковальчуки та Братуні завжди любили зі мною бесідувати, а вірніше — дорікати мені за всі неполадки в свому районі. Тим разом до Ковальчуків прийшли й Братуні, тобто Братунь Андрій зі своєю дружиною. Стіл Ковальчуки накривали досить гарно. При обіді я завжди сидів на почесному місці. Ліворуч від мене сиділа дружина Братуня. Між усіх вона була мені там найближчою, родом з Любомля, з родини Ужвіїв. Випивши по чарці яблунівки, Братунь, допитливо глянувши на мене, спитав:
— Скажіть мені, будь ласка, пане Боремський, чи ви вірите в успіх тієї боротьби, в якій берете участь?
— Ні, не вірю, — відповів я не замислюючись і на мить.
— 3 тієї пори, як американці й англійці висадились у північній Африці й узяли курс на Сицілію, а згодом і на Італію, стало ясно, що наша боротьба засуджена на провал, — додав я.
— То який же тоді сенс боротися, знаючи, що все це засуджене на погибіль, — немов би сам до себе сказав Братунь.
— Мій сенс боротьби полягає в тому, що боротьбу за незалежність я вважаю боротьбою справедливою. Коли б я до питання боротьби підходив з погляду обивательської логіки, логіки міщанина, то насамперед я б запитався: — а що мені з того буде? Лавровий вінок, слава, багатство, влада чи може тюрма й смерть? Але ж я за натурою не міщанин, не обиватель і таких питань собі не ставлю. Для мене основними маяками в житті є правда, добро, краса й любов, — відповів я.
— А чи ви вірите в те, що ОУН носить у собі всі ті перелічені вами чесноти? — з виразом докору на лиці, прищуливши очі, запитав Братунь.
— Ні, я в це ніколи не вірив і не вірю. Своїм духом ОУН є антидемократична організація. Це тоталітарна організація, зовсім не відповідає моїм духовним потребам і естетичним смакам, та що поробиш, коли в нас кращого немає, — відповів я.
— Невже ж у нашому районі не можна було підшукати кращої людини на районового провідника, ніж оцей Хмара. Це ж ледар!.. У школі вчився заледви на трійки і насилу закінчив сім клясів, — з явним докором сказав Ковальчук.
— Я не маю права знімати й ставити районових провідників, це не входить у мою компетенцію, але якщо ви згідні, то я зможу через відповідні канали зробити так, що Хмару знімуть, а на його місце поставлять вашого Стефка, — сказав я.
— О, ні, ні, ні!.. Наш Стефко має роботу, він же в нас нештатний шкільний інспектор, — сказав Ковальчук.
— Шкільним інспектором краще б личило бути вам, пане Братунь, а Стефко молодий, міг би бути хорошим районовим провідником, — сказав я.
— Це не по-державницькому, пане Боремський, висувати інтеліґенцію на явний провал. У нас інтеліґенції мало, її треба зберігати для більше серйозних справ. Інтеліґенція мае зайняти свої місця тоді, як буде уже будуватися своя незалежна держава, — важно сказав Братунь.
— Найбільше горе нашого народу таїться якраз у тому, що наша родовита інтеліґенція замість того, щоб самій мислити по-державницькому і своїх дітей до того привчати, вона міркує про те тільки, як би краще пристосуватись до ладу нового загарбника, а коли він пічне охлявати, своєчасно відійти від нього, чекаючи терпляче на іншого. Ось пригляньтеся, скільки нашої тієї родовитої інтеліґенції в 1941–1942 рр. вірно служили німцям, а в 1943 році відійшли від них. І тільки завдяки ОУН-івському рухові їх німці не змогли вивезти до Німеччини. І вони з капустяною мудрістю грають ролю патріотів, а глибоко в своїй дешевій душі готуються служити новим загарбникам, не зважаючи на те, якої вони масті і звідкіля вони прийшли б на наші землі, — піднесеним голосом сказав я.
Братуні і Ковальчук сумно спустили голови і мовчали, ніби і не чули, про що йшлося. Тільки дружина Ковальчука Афанасія аж сяяла від задоволення, а як Братуні пішли, сказала:
— Оце ви їм добре дали. Вони ж самі зустрічали німців з надзвичайною радістю і вислуговувались їм, як тільки могли. Андрій відразу став директором гімназії в Горохові, а тепер він уже проти німців та й на ОУН дивиться звисока. А ось побачите, як тільки прийдуть більшовики, він відразу пристане до них, а коли б прийшли англійці чи навіть турки, міг би з такою самою охотою пристосуватися і до них, лиш би тільки дали йому хоча маленький доступ до корита. Таким самим умільцем була і їх Ростя. У майстерності вислужництва і робленні кар'єри їх ніхто не перевершить.