— А як же він у молодості зважився стати основоположником «С…»,[15] — запитав я.
— Він у тому «С…» нічим не ризикував, а реальна перспектива стати депутатом до польського парляменту його сильно принаджувала. В КПЗУ то він не піде, бо це небезпечно, можна попасти в тюрму, — сказала Афанасія.
Закінчивши свою роботу на Горохівщині, я поїхав на Берестеччину. Це був мій останній район в 37-й окрузі, в якому я читав «Постанови третього Надзвичайного Збору ОУН». Люди для прослухання моїх лекцій були зібрані до школи в селі Смолява. Закінчивши свою роботу в Смоляві, я переїхав до села Лобачівки і зупинився в лісі на одному хуторі. Повертатися на Січ було вже неможливо. Січ захопили червоні партизани і рухалися в напрямі Горохова і Берестечка. Відділи УПА безладно відступають. Червоні партизани заняли всю Володимирщину і Горохівщину. Районовий провід Берестецького району під маркою комуністичної підпільної організації відбив від німців 27 казанських татар і 14 грузинів. Німці тих людей навербували серед полонених, і вони служили в німців в охороні кордону між Волинню і Галичиною.
Районовий провід звернувся до мене, щоб я допоміг їм роззброїти тих людей. Я насамперед рішив подивитися на них. Стояли вони на хуторі недалеко від Лобачівки. Татари зробили на мене враження добрих вояків. Були це молоді здорові xлопці. Дисципліна у них була відмінна. Надворі біля їх домівки стояв вартовий зі скорострілом і нікого не підпускав навіть здалеку. Нас він затримав за сто метрів і зараз же викликав свого командира. Командир вийшов назустріч і провів до хати. Було нас троє: районовий провідник із своїм суспільно-політичним референтом і я. Татари взяли мене за якогось високого діяча в комуністичному відділі і мабуть тільки тому бадьоро деклярували свій патріотизм до Радянського Союзу.
Звідтам пішли ми до грузинів. Грузини були трохи старші віком. Не було в них і ознак будь-якої дисципліни. Вони зненавиділи війну і тільки й мріяли про свою Грузію. Від грузинів забрати зброю можна було легко, а за татар треба було добре подумати. Видно було по усіх, що добровільно не віддадуть зброї.
Відділи УПА, які відступали перед червоними партизанами, були всього за яких десять кілометрів від нас. Йшлося про те, щоб татар роззброїти ще до приходу відділів УПА, бо тоді та зброя залишилась би в районового проводу, а особливо пістолети, на які всі гострили зуби.
Я написав до Сосенка командира загону УПА, щоб він вислав на один день у моє розпорядження чоту стрільців, добре озброєну з «максимом». Сосенко відповів, що він постарається задовольнити моє прохання, але, по суті, він уже не командир, бо він уже находиться під наглядом своєї ж жандармерії.
На другий день прибула чота стрільців, добре озброєна, із «максимом». Ми розставили ту чоту так, щоб їй був з їх укриття добрий обстріл видолинки, на яку ми заплянували вивести озброєних до зубів 27 татар. Чотовий швидко розставив свою чоту на вказані точки. Уся зброя чоти скерована була на видолинок. Коли все було готово, пішов до татар районовий провідник і сказав їм, щоб вони в повному бойовому порядку з усією зброєю вийшли на той видолинок і щоб командир, вишикувавши їх там, прийшов на хутір і доповів.
Я з районовим суспільно-політичним референтом сидів на хуторі й через вікно дивився, як татари виходили на видолинок. По-військовому, двійками, вони прийшли на видолинок і за командою спинились. Ми з тривогою в душі слідкували за ними. Командир став перед ними, сказав пару слів і бігом побіг до хати, де ми на нього чекали. У хаті був районовий провідник Дідух із села Мислині, районовий суспільно-політичний референт і я. Татарський лейтенант, увійшовши до хати, по-військовому підійшов до столу і ставши струнко, доповів мені, що його солдати чекають на дальші накази.
— Від імени командування Української Повстанчої Армії наказую негайно повернутися до своїх підвладних і дати команду скласти на місці всю свою зброю і зараз же доповісти мені. Інакше ми змушені будемо застосувати силу. Зроблено все так, що опір вам нічого не дасть.
Лейтенант зблід. Рука потяглась до кобура та зразу ж і опустилась. По короткій павзі лейтенант, стукнувши закаблуками, сказав: