— Я вивчив, — спокійно відповів я, — але відкрито кажучи, не все для мене сприйнятливе в тому «Декалозі».
— О, цікаво, як же ви сприйняли і що саме там для вас нестравиме? — з цікавістю запитав Лісовик.
— Ось у першу чергу щодо вступу. Вдумливо вслухайтеся у слова: «Я дух відвічної стихії, що зберіг тебе від татарського потопу і поставив на грані двох світів творити нове життя». Сам вступ звучить надто по-шаманському. На юнаків він може робити збуджуюче враження, може сповнювати їх емоціями. Але для дорослих думаючих людей краще того не показувати.
Усі 26 слухачів раптом насторожилися, їх огорнула тривога за мою долю, а Лісовик, стримуючи своє обурення, запитав: — А що ви скажете про першу точку «Декалогу» та й взагалі про цілий «Декалог»?
— Перша точка «Декалогу» на мою думку вірна, бо й справді тільки той народ здатний здобути незалежність, який без вагань готовий померти за неї. Ця точка звучить зовсім добре, а особливо на сьогоднішній день, коли фашисти топчуть священну землю, грабують нашу країну і вивозять нашу молодь у Німеччину на каторжні роботи. Якраз зараз тільки так і треба ставити питання перед кожним громадянином і перед всією нацією: «Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за неї».
Друга точка: «Не дозволиш нікому сплямити ані слави, ані чести твоєї нації» — є явно дискусійна, бож насамперед треба було б встановити, що саме вважається плямою нації і чому.
Третя точка: «Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем Володимирового тризуба», — на мою думку зовсім беззмістовна, це просто помпезний набір слів.
Четверта точка: «Пімстиш смерть великих лицарів» — є просто-напросто безглузда, бож хто там знає кому саме і за що присвоїли ранґу лицаря, та кому і за що треба мститись.
П'ята точка: «Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо того вимагатиме добро справи», — звучить ніби і добре, не ясно лише, що саме вважається добром справи, а що злом.
Шоста точка: «Про справу не говори з ким можна, а лише з ким треба», і сьома: «Ані прозьби, ані грозьби, ані тортури, ні смерть не приневолять тебе зрадити таємниці» — досить суттєві і доречні, над ними не може бути жодної дискусії.
Восьма точка: «Всіма засобами і способами будеш боротися з ворогами твоєї нації», — явно таїть у собі аморальний підтекст. Практично виконання цієї точки саме і заплямовує як організацію, так і всю націю. Ця точка перекреслює саму суть другої точки. (Раніше ця точка звучала ще гірше: «Підступом і зрадою будеш боротися з ворогами твоєї нації»).
Дев'ята точка: «Берегтимеш організаційні таємниці як зіниці ока», — для юнаків необхідна.
Десята точка: «Будеш змагати до поширення сили, багатства і простору Української держави» — «поширення простору» пахне загарбницьким духом — це ганебна точка, під якою я ніколи не підписався б. Народ, що бореться за незалежність, не може виконувати загарбницьких плянів, — закінчив я.
— Ми порушили основний принцип організації тим, що допустили обговорення «Декалогу». У нас «Декалог» не обговорюється, а лише вивчається напам'ять і виконується у щоденному організаційному житті. Ми, одначе, це простимо. Ви прийшли до нас з іншого світу і з іншим вихованням. Найважливіше те, що ви визнаєте першу точку «Декалогу». Ця ж перша точка і буде для нас з вами спільною плятформою боротьби, а все останнє, інше вложиться саме по собі, — сказав Лісовик і пильно глянув на авдиторію. Всі непорушно мовчали.
— А чи можна боротись за незалежність України, не знаючи «Декалогу»? — запитав колишній офіцер-моряк, якого ця заява здивувала.
— Можна і треба боротись усім, але тут мова про Організацію Українських Націоналістів, яка взяла на себе ролю організатора і провідника боротьби, — сказав Лісовик. Макар і Славко сиділи і гляділи значуче на нас.
— А чи ви коли читали сучасну українську націоналістичну літературу? — запитав Лісовик. Всі знічено мовчали.
— А ви? — кивнув Лісовик головою в мій бік.
— Я читав тільки газети, ті, що видаються у Луцьку та Рівному.
— О, цікаво, як же ви сприймали їх?
— Вся та преса, яка насамперед старається вислужницьки вихваляти Гітлера і його армію, для мене є огидною. А що стосується художнього боку, то в Рівному можна відмітити Уласа Самчука, а в Луцьку Ярослава Мову. Але Улас Самчук своїм пером повзає перед «фюрером» райху так само, як і всі інші. Один тільки Я. Мова блищить немов перлина серед сміття.
У ту ж мить Лісовик глянув на Славка, а Славко почервонів і опустив очі як соромлива дівчина. Лісовик підійшов до мене і, взявши під руку, підвів до Славка. Жестом руки вказуючи на Славка, сказав: «Оце і той самий Ярослав Мова». Славко глянув на мене своїми голубими і невимовно милими очима і, потискаючи мені руку, подякував за визнання.