Алла справді виділялася поміж усіх дівчат. У неї завжди був діловий робочий вигляд обличчя, а особливо очей. Всі дівчата тільки іноді пробували напускати на себе діловий вигляд, і це в них дуже кумедно виходило, а в Алли було навпаки: вона з усіх сил намагалась бути веселою, безтурботною, але це їй не вдавалось. Крім того, Аллу губило те, що вона всюди і завжди посилено старалась здобути якнайбільше інформацій. Вона на кожному кроці допитувалася у своїх подруг по вишколу за кожного чоловіка з організації, її цікавили псевдо, прізвища і організаційні пости кожного підпільника. А це вже насторожувало всіх, бо в організації було прийнято нікого про подібні речі не питати. Зіна виділялася своєю чисто жіночою безкорисністю. Вона жадібно, по-жіночому дивилася на всіх мужчин. Одного разу Зіна прямо сказала мені:
— От скажіть откровенно — ви мужчини, чи може якісь євнухи? Як можна бути такими дерев'яними, перебуваючи разом з такими чудовими дівчатами. Ви мабуть навіть і не думаєте, що це війна, що завтра чи післязавтра вона може проковтнути нас. Тому треба спішити жити, треба вбирати, всмоктувати в себе життя якмога швидше і повніше. А ви у святих граєтесь, думаєте, що та ваша святість комусь потрібна. Хто з вас виживе, то колись згадаєте оці мої слова і пожалієте, що так дурно провели свою золоту неповторну молодість. Ця ваша мораль суперечить законам самої природи, встановленої самим Богом.
Я слухав Зіну і червонів. Не знаходив слів, щоб їй щось сказати. Я умів говорити багато на різні теми, але в таких питаннях був безрадним зовсім. Подумавши трохи, я, усміхнувшись, сказав: «У програму наших вишколів і бесід та тема не входить».
— Так, це правда, у вашу програму не увійшли тільки відвічне і насущне життя, — сказала Зіна.
Всю ту розмову із Зіною я переповів Лісовику-Славкові і Макарові. Лісовик, нахмуривши брови, сказав: «Треба викликати лікаря-гінеколога і перевірити всіх дівчат. Все це пахне венеричним заговором». Славко тільки посміхнувся, а Макар мовчав, як і завжди.
Через два дні приїхав гінеколог із медсестрою. Перевірили всіх дівчат. Одну визнали хворою на гонорею і відразу ж забрали її у лікарню. Інші виявилися здоровими.
Вишкіл закінчився. Люди поїхали за своїми призначеннями. Нам веліли переселитися до Острожця. Вирушили ми туди після обіду. Ідучи через село Свищів, був я вражений небаченою доти картиною. В одному розкішному садку гарно зодягнуті дівчата (і самі собою красиві) займалися військовою муштрою. Тонким дзвінким голосом чітко командувала ними струнка дівчина. Вони проходили «впоряд». Під захід сонця у весняну пору це видовище було надзвичайно збуджуючим, або навіть романтичним. Неподалік від них, на майданчику, таким же військовим впорядом займалися юнаки від 12-ти до 16-ти років. Ними також командував юнак років 16-ти. Юнаки не тільки займались військовим впорядом, а ще й робили вправи з дерев'яними крісами. Все це, як дівчата, так і хлопці, виконували дуже сумлінно. Вираз обличчя і погляд очей були в них настільки поважними та сповненими почуття відповідальности, наче б від їхнього вишколу залежала доля всієї нашої країни й народу. Все це так чудово вписувалося у природу нашої прекрасної волинської весни і бойову історію нашого народу, що, дивлячись на це чудове видовище і чуючи їх дзвінкі голоси, мені аж у грудях залоскотало.
— О, це я вперше бачу таке видовище!
— Ще не таке побачите, — гордо сказав Лісовик. — Ми з кожного хутора зробимо неприступну фортецю. Зброєю буде володіти кожний наш юнак і кожна жінка. Зараз на Волині немає жодної сім'ї, ані однієї людини, яка б не працювала на УПА. 3 кожної сім'ї хоч один хтось перебуває у відділах УПА або в організаційній мережі. Словом, на боротьбу піднявся весь наш народ і ми переможемо!
— Волинь то ще не увесь народ, — сказав я, — це лише маленька частина нашого народу.
— Чому тільки Волинь, а Галичина, а Схід? — заперечив Лісовик.
— Ми там не були, не бачили і тому не можемо так самоупевнено говорити про ті землі — спокійно відповів я.
— Що ж, навіть серед учнів Христа був Хома, — сказав Лісовик і, зітхнувши, відвів свій погляд вбік, а потім додав: — Якщо вже тупе, глухе, затуркане Полісся піднялось, то що тоді говорити про Галичину. Галичани свідомий народ, там ОУН давно закріпилась, а ваше Полісся ще донедавна було комуністичним, червоним.
— А УПА в Галичині є? — запитав я.
— Як треба буде, то буде й УПА, — невдоволено відповів Лісовик.
— Так, це правда, Волинь, а особливо Полісся, до війни було охоплене комуністами. Свій успіх на Волині і Поліссі націоналісти повинні завдячувати більшовикам.