Публіцистика
––––––––––––—
ВІРНИЙ СИН УКРАЇНИ
Все, що мав у житті
Він віддав для одної ідеї
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Іван Франко
Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 р. в Тернополі в священичій сім’ї о. Семена і Теодозії з Чубатих. Обдарований непересічними здібностями, він з відзначенням закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-34 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.
Ще юнаком Ярослав Стецько включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації “Українська націоналістична молодь” і відтак підпільних УВО та ОУН. З 1932 р. Ярослав Стецько був членом Крайової Екзекутиви Організації Українських Націоналістів, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань.
За націоналістичну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937р. за загальною амністією. У січні 1938 р. полковник Евген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь в Римському Конгресі ОУН.
У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на ІІ Великому Зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові Я. Стецька обрано заступником Провідника ОУН Степана Бандери.
З вибухом німецько-російської війни Я. Стецько, пробившись із групою однодумців зараз за фронтовою лінією до Львова, скликає Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави, Я. Стецька заарештували і запроторили до концтабору Саксенгавзен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерти. Після звільнення, утікши з-під нагляду ґестапо, Я. Стецько в дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.
У 1945 р. Крайова Конференція ОУН обирає Я. Стецька членом Бюра Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й Роман Шухевич. У 1946р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький Блок Народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни Я. Стецько розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Сгецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською Антикомуністичною Ліґою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї Місії АБН (1957-60) і згодом — до 1971 р. — Представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо “Світової Антикомуністичної Ліґи”, в якій Я. Стецько був постійним членом Екзекутиви з ініціятиви Я. Стецька постала Европейська Рада Свободи, яка його обрала досмертним членом почесної Президії ЕРС. У 1968 році Ярослава Отецька обрано головою революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя. Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною.
Помер Ярослав Стецько 5 липня І986 р. в Мюнхені, де його й поховано.
Тут подаємо кілька визначних статей великого ідеолога українського націоналізму, котрі і сьогодні є керівництвом до дії для організованого націоналістичного руху, джерелом натхнення для послідовників, дороговказом для нащадків.
Віктор Рог,
Голова Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів
м. Київ
Завваги
(Мої думки на марґінесі дискусії про Орден)
Коли з перспективи часу глянути на історію нації, то легко побачити її хвилястість: яри й долини та високі, освічені сяйвом сонця, гори. Тобто її піднесення й упадки. І тоді можна зрозуміти, що рушійною силою, мотором нації, що не дасть їй згинути, є її воля жити, рости й володіти. Вона — а не щось інше — двигає націю з упадку, вона несе її на вершини слави. Бо ззовні цей двигун прийти не може, бо зовнішні сили, навпаки, саме приспішують розклад, ждуть на його упадок, бо це в їх інтересі.
І як нація занепадає здебільша через здеґенерування її еліти, що кожночасно мусить бути втіленням і найкращим виразником її волі, якщо вона хоче бути елітою, — так і зрушити націю мусить її ж еліта, що віднаходить згублений впродовж десяток літ давній міт та його продовжує. Коли ж еліта — тобто найкращі з усіх соціяльних шарів народу — характером слабне, коли вона невихована, сама не виховується і народу свого не виховує, приходить занепад нації, залежність від інших націй, що мають здорову еліту.
Відпорність і сила волі нації є так нерозривно зв’язані з виховним процесом, який провадить еліта самим таки характером еліти, що як ця воля дає початок і поштовх діяльності, так виховання впливає на зріст і силу тієї волі. Бо воля нації (націоналізм як історичне явище) існує й діє завжди в живих людях, а поза ними її немає. Кожне відродження нації виходить із неї самої, з її внутрішніх вартостей, з її волі, яку усвідомлює собі дана еліта, захопившися нею в цілості і беззастережно її здійснює. З моментом цього усвідомлення і всебічного захоплення елітою приходить нова доба в житті нації, в якій вона здійснює свої актуальні завдання. Приходить історичне ставання нації. Коли занепад нації був такий, що вона стала парієм, еліта виховує народ саме змаганням за цілковите знищення статус кво і створювання таких вартостей, що будуть повсякчасно творчими; силою законів життя, еліта наближає день, який згодом стає історичним днем…