Націоналізм і демократія
Новий націоналістичний світогляд поборює той хаос, ту деморалізацію, той розклад, який несуть нечесні і несовісні люди, що при демагогічних методах мають можливість виплисти наверх, бо там не треба мозольної праці, творчості, зусиль, недоспаних у трудах ночей, а вистане: гарно говорити й обіцювати золоті гори, а потім не додержати обіцянок.
Але в основі новий націоналістичний світогляд є демократичним. Коли під демократією розуміти доступ до влади найкращих із народу, але не методою обману й демагогією, а творчою працею над поліпшенням долі народу, тих, що між ним самим заслужили собі довір’я й признання; коли під нею розуміти любов до народу не тільки до глибин слова, але й до глибин кишені; коли під нею розуміти невідкличну вимогу до кожного, без розбору, важких трудів, праці й уможливлення завдяки праці й чистоті характеру та здібностям кожному з народу перейти ряди провідної верстви; далі — соціяльну справедливість, відповідний до зусиль праці та здібности розподіл дібр між усіх громадян держави, однакова на Ділі, а не, як у демолібералів на папері, можливість як у робітника, так у селянина і промисловця — впливати на державні справи і керувати ними, коли тільки характером, працею і розумом викажеться гідним цього — якщо так розуміти демократію, то націоналізм найбільше демократичний з усіх існуючих нині у світі програм побудови державного ладу й перебудови світу.
Новий націоналістичний світогляд не лише не є ворогом правдивої демократії, але він за справжню, дійсно демократичну, народню владу, бо націоналізм дбає передусім за народ, за селянина й робітника. Бо запитаємо, чого потребують всі оці наші Герої й Борці, що гинуть в окупантських тюрмах, за кого вони дають життя? За кого страждають сотні і тисячі по Соловках, Сибіру й у Березах Картузьких та у Ніредьгазах? З якої соціяльної верстви походять всі наші Косинки? За яку Україну вони в повній свідомості гинули?
Чи є мислиме подумати про визиск простого народу в того типу людей, які в своїй глибокій душі страждають недолею і нуждою українського робітника й селянина й, ідучи в передніх рядах, ведуть його у бій за його кращу долю й за велику візію й мрії своїх мрій?
Ні, не вороги народовладдя, але вороги демагогів й обманців, що на народній нужді жирують. Найкращі з народу — селяни, робітники й ремісники є між творцями нового ладу в Україні, і вони, що з народу вийшли, про народ дбають.
Тому новий світогляд, що кладе в свою основу націю як найвищу вартість, є найбільше демократичний з усіх існуючих світоглядів, бо він найбільше демофільський, значить з найбільшою жертвенністю бореться з любови до свого народу за його кращу долю, за долю українського робітника, селянина й ремісника!
З. Карбович: Націоналізм і демократія, “Пробоєм”, Прага, травень-червень 1939; “Визвольний Шлях”, ч. 4, 1982, стор. 402-40
Без національної революції немає соціяльної
1.
Українська Національна Революція є одночасно соціальною.
Шо це означає?
Українська Національна Революція — це доосновна зміна в її ж напрямі всіх вартостей та установ індивідуального та суспільного життя української людини.
Соціальна революція — це доосновна зміна відношення поодиноких людей та суспільних верств по відношенні до найрізнородніших елементів цінностей життя: духових і матеріяльних.
Політична революція — це захоплення влади поневоленим народом і ним продовжувана, здійснювана соціальна програма в національних рамках.
Бо, треба підкреслити: соціяльна програма охоплює не тільки відношення людей до економічних вартостей, хоч — в нинішньому часі загальної нужди й експлуатації — в першу чергу економічних, але, в цілому до всіх вартостей життя і співучасництво в користуванні ними — всіми досередньо-творчими українськими національними елементами.
Соціяльні зміни так довго не є революційними, як довго їх виконує, проводить панівна нація, хоч вони інколи й виходили би в користь поневоленої нації. Бо хоч окупант під натиском нашої сили буде поступатись, буде приневолений, як, напр. , на Східніх Землях, згодитися на приватну власність на деякі предмети виробництва, зокрема в хліборобстві, то все це не є повною революцією, бо повну соціяльну революцію для себе провести може той, хто перед тим був поневолений, — тільки захопивши політичну владу. Всякі соціяльні переміни, доконувані пануючою нацією, є реформами, а інколи вони мусять бути поступкою поневоленій нації, завдяки силі тієї останньої; коли ж є репресивними у відношенні до поневоленого народу, то є — контрреволюційними.
Без захоплення влади поневоленим народом, себто без політичної революції, немає соціяльної.