Тому й ми не є такими “демократами”, які кажуть, люди однаково вартісні. Але ми знаємо життя й ми з серця життєві демократи, такі, які твердять, що кожний українець, з якої він не походив би верстви, коли він героїчно сприймає життя — повинен увійти в ряди аристократії духу й творчості та кермувати життям, будувати соціяльний лад та перестерігати, щоб злі елементи його не залили; ми демократи, які твердять, що перед кожним без різниці стоїть в однаковій мірі постулят чину та кожний цю вимогу сповняє, згідно нашими етичними засадами, має тотожну розцінку, з якої соціяльної верстви він не походив би.
І пастух, і професор університету, і рядовик, і маршал, і замітач вулиць, і їх будівничий, і “служниця” (по-нашому: помічниця) і господар-власник, — всі вони в нас морально однаково вартісні, коли вони живуть тією самою ідеєю. Бо кожний з них дає зі своєї творчости те, на що спроможний. Кожний з них прагне дати те, що тільки є в силі. Тому мірило розцінки людей лежить не в роді праці, а в моральному ставленні до праці, не в тому, що хтось матеріяльно чи духово продукує, а в тому, для чого він це продукує і чому, — в ідейно-етичному ставленні до життя. І коли хтось це ідейно-етичне, національно-героїчне ставлення та здібності має, чи буде він шевським челядником, хліборобським робітником, чи замітачем вулиць — він увійде в ряди нашої провідної верстви, він стане, коли матиме дані на це, й провідником нашим! Наш соціяльний лад є власне побудований на засаді етичної рівности усіх працюючих та раціональної вимоги праці для кожного. І в тому сенсі ми щирі демократи, бо не з гроша, а з серця ми демофіли.
І коли в нас таке етичне розуміння людей та їхньої творчости, то в нас немає боротьби “робітничої” верстви з “буржуазною” — боротьби кляс зрозумілих не як, скажім, промислова кляса, яка вміщає в собі “робітників” і підприємців разом, спільно, — кляси “пролетарів” проти “не-робітників” ні “неробітників-працедавців-буржуазії”.
Ні! В нас усі робітники, всі працівники, ніхто не дармоїд. Один працює безпосередньо фізично, інший організує працю, але всі працюють. Усім дає можливість праці нація і вона є працедавцем, а не одиниця, хоч, звичайно, свої повновласті зчаста “переливає” на здібні для цього одиниці, для яких вона саме є моральною дійсністю (як і для організації праці здібних безпосередніх виконавців, т. зв. робітників) і вони виконують тільки її волю. Таке ідейно-етичне відношення до праці є гарантією морального росту людини.
Тому в нас нема руїнної класової боротьби, бо є національний моноліт, є поділ праці, поділ продукції, а також поділ на здібних і менш здібних людей, вартість яких оцінюється все ж по їхнім моральнім ставленні. Беручи його на увагу, задовольняється їхні потреби з тим, що, згідно з природним поділом людей на різних, згідно з природною нерівністю, неоднаковістю всіх — один досягає більше, другий менше, але завжди стільки, скільки він і його рідня потребують на прожиток та взагалі на всецілий ріст у житті.
І всі українці співпрацюватимуть взаємно – хліборобські “робітники” з хліборобами, замітачі вулиць з будівничим, “робітник” у підприємстві з підприємцем, робітник в удержавленому підприємстві з його керівником. Хліборобство як цілість (до якого входять багатші і бідніші хлібороби) з промислом як цілість (до якого входять багатші й бідніші промисловці, техніки, “робітники” і т. д. ), купецтво-торгівля як цілість (до якого входять і торговельні учні й купці, що вчать і т. д. ) з обидвома попередніми. І всередині тих верств (кляс) між поодинокими групами, що продукують однакові добра (бо промисел, як цілість, витворює промислові товари, хліборобство хліборобські — значить, рід творчости є однаковий) є солідарна співпраця та й назовні між родами іншої продукції, себто іншою клясою, на площині взаємних потреб, виміни продуктів і передусім національної солідарности. Тому наш соціяльний устрій є ново-солідаристичним, або згрецька нео-солідаристичним, тому “ново”, бо в нас зав’язки устрою вже були в минулому. За княжих часів не було українців “наймитів”, а були всі вільні й співпрацюючі. Оформлятися на принципах зрізничкованого життя починав цей лад за гетьмана Хмельницького, та не довелося. Лад вільних, гордих українських людей відновлюємо ми! До минулого нав’яжемо, але й минуле скориґуємо, до нових умовин примінимо, але з наших умовин, з нашого життя відчитаємо сили росту, не потребуючи наслідувати чужих зразків, а маючи свій власний соціяльний лад.