І пригадуються тобі слова Горація: “Про Тебе оцю казку розказують… ” Коли ж тут змагається нація-нссуверен і коли приходять всі ті наслідки, що є засобами для вдержання в рамках своєї державності нацією-сувереном нації-несуверена, чуєте про еліту: Герої чи люди?
Ось таке настирливе питання виринає перед вами, коли ви дивитесь навколо себе. І гадаю, що це запит риторичний, що відповіді на нього не потрібно, як не потрібно відповіді на те, чи день тепер чи ніч в буквальному значенні цих слів. Це для кожного ясно, хіба що хто божевільний. Ясним це є і для людей злої волі, що не хочуть формально цього признати, та в душі своїй одну і безумовно правдиву відповідь мають, бо не заперечиш того, що сонце зійшло, коли ти бачиш його на обрії і жарять тебе його промені ясні, хіба що ти божевільний?!
В ім’я чого ж діють члени еліти? Що виповняє їхню свідомість? Ідея нації. Вони змагають за її здійснення. Оце змагання виповняє усю їхню свідомість. І воно їх єднає в один суцільний гурт. Ідея їх єднає, а ніякі пов’язання… шнурочком. І саме це становить суть націоналістичного Ордену (вживаю цього слова тому, що є воно так дуже в нас сприйнятливе для порозуміння і єдино для цього; ми ж маємо далеко краще і правильніше окреслення).[1]
Дехто окреслює істоту ордену вичисленням ряду вказівок, чого членові Ордену не вільно робити. Але це не правильно. Позитивні вартості видвигають Орден і вони є істотні, що робити, а не, що не робити! Саме тому, що свідомість члена Ордену виповняє велика ідея, на більше нічого там місця не має, все інше є достосоване до того, щоби якнайкраще її здійсняти
Для націоналістичного Ордену існує ідея нації і про нього зокрема йде тут мова. Послух, карність і т. п. це лиш неодмінні додатки. Вони випливають зі захоплення одною ідеєю, в ім’я якої саме він існує, з абсолютної зіграності, гармонії під тим оглядом. Не є критерієм добору до Націоналістичного Ордену, напр. , аскетизм, а захоплення націоналістичною ідеєю, — бо цей аскетизм (в кращому розумінні) мусить бути тільки наслідком захоплення національною ідеєю, бо не є ідеєю цього Ордену аскетизм. Засаднича вимога, ставлена до членів Ордену — одна: та, в ім’я якої він постав і неодмінні додатки, що загально для всіх випливають з одної засади; та тут не можна механізувати цілости життя кожного члена Ордену, брати усе механічно під один шабльон, бо кожний член Ордену — це окрема індивідуальність і індивідуальність непересічна. Не можна накидати, напр. , аскетизму, бо це не є критерій добору… Зрештою, члени Націоналістичного Ордену — це ніякі сумні аскети-песимісти, зневірені життям люди, навпаки — це радісні творці життя, діти весни.
Безумовно знайтися можуть між членами Ордену люди, що вестимуть одного типу життя навіть в найменших дрібничках, але це не кваліфікує їх як членів Ордену, це не є передумовою приналежності до Ордену. Зазначу зокрема, що залишається фактом, що не сміє і не може бути в ніодного члена Ордену те, що зветься налогом. На це в його свідомості місця немає. Здається, не треба підкреслювати того, що “стоїть на першому пляні в Ордені виховання характерів”.[2] — Це вже надто очевидне зі з’ясованого вгорі.
Коли люди, що привикли до неглибокого думання, додатки, хоча б внутрішні, то тільки акцесорії, і зовнішні познаки Ордену окреслюють як суттєві йому, то очевидно в них може бути бажання, щоб такий Орден створився, бо вони не розуміють істоту Ордену.
Вони можуть тужити за ним ще десятки років і його не побачуть. Слушно каже д-р Донцов: “Простак, щоб розуміти, мусить бачити”. Для них однострій члена Ордену — це важне, Що там внутрішні вартості?! І не побачать вони його, хіба аж після здійснення за його проводом його ідеї, бо тоді він… натягне однострій.
Тимчасом не завсігди, не в кожночасних обставинах він видний фізично-особово; натомість кожночасно видні є його вчинки. Орден не тільки існує сьогодні, але й якісно настільки сильніший, що існує жорстокий фільтр, крізь який він переходить, існує цей фільтр саме в цій політичнй системі, яку даний Орден руйнує, за що вона грозить кожному з його визнавців особистим фізичним небуттям.