Факти життя — це вимовмо й яскраво підтверджують. Воля, характер, усі сили духа, мають небуденний гарт і кожночасну пробу видержливості й витривалості. І нездари без чистки мусять відпасти. Це не значить, очевидно, що від цих об’єктивних умов узалежнене існування Ордену (від них можуть бути узалежнені до деякої міри форми і т. п. ) бо єдино суб’єктивні мотиви обумовлюють його постання. Джерело його лежить у хотінні повсякчасно здійсняти ідею нації, хотінні повному — без “решти”. А що здійснення її не кінчиться зі здійсненням актуальної цілі, й існування його не може бути залежне від об’єктивних умов. Саме з огляду на цю позитивну й підметну генезу Ордену немає побоювання про ослаблення його, тим більше, що здійснена актуальна ціль стає розгорнутим етапом до черговх змагань, чергової мети. Змагання базуються на традиціях попередників, на їх виховних елементах, на відгребаних вже з нетрів народньої душі вартостях, що їх скріпляти треба. Скріплює їх своя держава, що підтримує виховання (виховання — як основний чинник — зумовляє здобуття держави, її закріплення й поширення, а вона витворює йому найкращі можливості для діяння), кладучи в основу ту саму ідею, ідею нації. Ті, що продовжуватимуть діяння, точніше їх ядро, по суті на вартості та якості своїй не стратять.
Ясна річ, що отак всеціло віддатися ідеї може тільки меншість, тому “ідеєю Ордену є активна меншість”, тому “це не рецепта для масового вжитку”. І не закладається Ордену, як закладається партію. Орден твориться. Не після згідного уложення партійної програми постає Орден. Елементи глибин душі єднають членів Ордену. І не “вписується” до Ордену, не “вибирається” його, бо не може вибирати безкомпромісовий борець безкомпровісових шляхів змагання, бо нутром своєї душі він є органічно зрослий з Орденом.
І ти бачиш у реальному житті спаяний великою ідеєю фанатичний гурт людей, що без озву і скарги йде скрізь темряву сьогоднішніх днів. І ти бачиш, що він вже давно є реальним фактом. Якщо б його не було, ти міг би тужити за ним, коли б в тебе не було настільки сили, щоб стати початком його ядра.
Можна б відрізнити два важливі завдання дискусії в згаданій справі — або вона зафіксує те, що вже заіснувало, або стверджує конечність заіснування даного явища, якщо природно його немає, даючи товчок до думання про це, тощо. Коли ж те, що є предметом дискусії, є фактом, тоді може бути мова тільки про здійснення першого завдання дискусії. В данім випадку в інших дискутантів (за малими виїмками!) є навпаки, предмет дискусії є фактом, але дискусія ведется в другій площині. Це наслідок непорозуміння суті справи або гіпнози чужого слова, що в’яже зі собою деякі чужі асоціяції, які не мають застосування на нашому ґрунті, бо ширина справи в нас є більша і своя. Саме ж чуже слово, окреслення, не віддає цілості суті і є зайве, бо є своє, з традиції, краще, що віддає повноту…
Стаття ця появилася за підписом е-о в журналі “Студентський Шлях”, Львів, ч. 4-5 (24-25), квітень-травень 1933, стор. 140-143.
Небезпечні суґестії
(Завваги до дискусії про національно-суспільну ролю інституцій і “боротьбу” за них)
Організоване культурне, економічне, політичне життя нації — це наслідок діяння її основної суті: волі до життя. Це сфера реалізації цієї волі до життя; це вияви тієї волі в конкретних реальних явищах, Суспільні форми (інституції) це отже явища похідного порядку. Організоване суспільне життя не є одиноким проявом існування нації, не вичерпує вповні її змісту, не є формою, що всеціло охоплювала б собою оту її основну волево-динамічну суть. Навпаки, сама його ґенеза, самі його такі, а не інші — не тільки національні, але взагалі специфічні лише йому — форми, є зумовлені діянням отої найглибшої, найзагальнішої, первопричинної, динамічної волі нації до життя. Воля до життя згори окреслює й передрішує (детермінує) форми й устрій установ. Явища суспільного життя людей виступають отже щойно серед нації, і тільки серед нації.
Факт отже, що існують організовані форми суспільного життя людей не може бути чинником, що зумовлює саме існування нації, бо саме його форми і конкретний змістовий вигляд є випливом її діяння. А перемішання понять, з яким нерідко зустрічаємося, походить з тісного зв’язку, який заходить між суттю й формою. Бо форми суспільного життя і їх зміст мають постійну і живу тенденцію відповідати своїм обличчям найглибшій істоті національної душі, мають тенденцію бути живою відбиткою якости і силової динаміки волі нації до життя. Тому не всі форми суспільного життя, не всі інституції є життєві, не всі вони скріплюють динамічний ріст волі нації; деякі з них є штучно насаджені. І лише ті форми перетривають життєву пробу, які дають волі найбільший розмах, відкривають найширші перспективи до максимального розгорнення її творчих енергій. Організоване життя даного історичного моменту не є, отже, ніколи ціллю самою в собі; воно є лише вихідною позицією волі нації до шукання дальших досконаліших форм свого реального втілення. Організоване суспільне життя, будучи назверхньою відбиткою “я” нації, творить з нею органічну цілість, вони кожночасно себе скріплюють і творять суть історичного розвитку нації.