— Ви лише втрьох поїдете за золотом? — поцікавився він.
— Ще не вирішили. Може й тебе візьмемо з собою. Адже в тебе, я чув від Малого, живуть близькі родичі в Умані. Вони можуть нам допомогти?
— Так, — уже більш радісно відгукнувся Черняк, — у мене там живе дружина — Роза. А в Житомирі ще мешкає сестра — Соня.
— От і добре, — підсумував Лепетченко. — Тоді оповісти Ніку і того, як його, Померанця, щоб увечері прийшли сюди. Потрібно буде обговорити всі деталі. Але щоб більше ніхто про це не знав.
Увечері, як і домовлялися, всі зібралися у Черняка. Ніка, крім того, привів із собою ще Моріса Альтермана, відомого варшавського анархіста. Лепетченко коротко розповів присутнім про завдання Махна.
Хаїм Померанець, який був найгрошовитішим з-поміж усіх присутніх, заявив, що бере на себе фінансування операції. За це хоче теж поїхати в Україну по золото. Заради цього він навіть готовий знехтувати зустріччю з Аршиновим і Воліним, які запрошують його до Німеччини. Ніка та Моріс Альтерман пообіцяли роздобути документи для учасників групи. Потім приступили до обговорення подальших дій.
— У нас у Ковелі є знайома артистка театру, Валентина Шибаліна, — сказав Лепетченко. — Ми з нею і з її чоловіком, колишнім ад’ютантом гетьмана Скоропадського, познайомилися рік тому, коли разом жили тут у Варшаві в бараках для інтернованих. Зайцев з нею тоді шашні крутив, вони ще й досі листуються. Можемо зупинитися у неї на квартирі, це недалеко від кордону.
— Чудово, — перебив його Черняк, — у мене якраз там є знайомі контрабандисти. Я візьму на роботі відрядження і поїду також туди, нібито у своїх справах. А там домовлюся про перехід кордону.
— Дуже велика група набирається, — замислився Ніка. — П’ятеро — це забагато. Треба когось залишити у Ковелі, щоб зустріли і забезпечили переправу золота.
— Нехай Харламов із Зайцевим залишаються, — запропонував Померанець. — Сподіваюсь, що Зайцев не відмовиться пожити у своєї актрисочки.
— А може краще вам з Черняком зостатися, — не погоджувався Ніка. — У вас і документи справжні, і місцевість ви краще знаєте.
З цього питання ще довго сперечалися. Було ясно, що Хаїм хоче особисто поїхати за золотом. Його навіть не лякала небезпека потрапити до рук більшовиків. Зійшлися на тому, що остаточне рішення приймуть у Ковелі, коли зорієнтуються в обстановці.
Всі ці суперечки Лепетченкові не сподобалися, як і те, що в їхні плани стають втаємниченими все більше сторонніх людей. Якщо хтось почне розповідати про золото рідним чи знайомим, то може піти розголос. Он як у Померанця очі блищать при згадці про ящики з золотом. Такий може не втерпіти і похвалитись комусь. А якщо, не дай Боже, інформація дійде до агентів дефензиви чи до радянського представництва, на їхніх планах можна буде поставити хрест. Тоді або там у Гуляй-Полі заарештують, або тут схоплять з привезеним золотом.
Уже пізно ввечері Лепетченко дістався Варшавського кладовища, де в цей час переховувалися Харламов і Зайцев. Вони не хотіли реєструватися, щоб можна було потім на посвідченні, виданому в Торуні, закреслити слово «Варшава» і замість нього вписати «Ковель». Ночі стояли теплими, і вони сподівалися, що не замерзнуть. Іван розповів товаришам про нараду і повідомив, що можливо через день-два можна буде їхати до Ковеля.
Першим, як і планувалося, туди відбув Черняк. Він зупинився у Шибаліних і став чекати решту групи. Через день вони приїхали. Шибаліна тільки попросила, щоб у неї більш ніхто не жив. Така велика кількість людей могла викликати підозру. А в них ще й документи були фальшивими. До того ж вона боялася, що ревнивий чоловік негативно відреагує на появу Зайцева. Він і так тоді в бараках не раз сварився з нею, підозрюючи їх в інтимних зв’язках.
Померанець зупинився в готелі. А Лепетченко з Харламовим і Зайцевим ночували за містом просто неба. Вони знайшли вигідне місце в густих кущах, приблизно за версту від якогось складу, що охоронявся військовими. Такому сусідству махновці не надали особливого значення.
Вранці, коли чоловік Шибаліної йшов на роботу, всі збиралися на квартирі, снідали і обговорювали подальші плани. Про золото у присутності жінки не говорили. Свою появу в Ковелі пояснили бажанням нелегально перейти кордон і податися на батьківщину. Після сніданку повертались до своєї схованки або прогулювалися містом. На вулиці їх і впізнав Шибалін. Сам він залишився непоміченим, тому вирішив обережно прослідкувати, що вони тут роблять і де зупинилися. Поява Зайцева розпалила з новою силою його ревнощі, і він вже не міг заспокоїтися, поки не з’ясує все. Так він за ними стежив майже до їхньої схованки. Але не зрозумів, що вони там роблять у кущах. «Може надумали пороховий склад підірвати? — промайнула в нього думка. — Від цих махновців можна чекати чого завгодно».