— А про це місце ще хтось знає? — поцікавився Спектор.
— Ні, я сам ховав і нікому про це не розповідав. Навіть Махно про цю схованку не знає.
— Тоді зробимо так: одержавши відпустку, я приїду сюди, відкопаю золото, потім знайду тебе, і ми все зробимо так, як потрібно.
— А як ти мене знайдеш?
— Іване, ти мабуть забув, де я працюю, — вже усміхаючись, сказав Спектор, поплескуючи його по плечу. Незважаючи на пізній час, він відчував себе бадьорим, сповненим сил і енергії.
Розрахунок чекістів на те, що Лепетченко довірить свої таємниці колишньому махновцю, справдився. Тепер операція з пошуку золота набувала зовсім іншого характеру, в якій власне скарбу вже відводилася другорядна роль. Але для початку потрібно було все ж відкопати золото.
За сценарієм ГПУ
Заступник начальника Катеринославського губернського відділу ГПУ Говлич відсунув на край столу телефонний апарат і замислився. Щойно він мав розмову із заступником голови ГПУ УСРР Карлом Мартиновичем Карлсоном. Той цікавився ходом пошуків махновського золота і тим, які заходи планується здійснити найближчим часом в цій справі. Він зазначив, що про операцію доповідали «наверх» і вона перебуває на контролі у перших осіб.
Говлич повідомив, що пошуки золота поки що не дали ніяких результатів, і попросив ще тиждень на здійснення другого етапу операції, яка мала на меті виведення Лепетченка за кордон разом із співробітником ГПУ, котрому ставилося завдання увійти в довіру до Махна та дізнатися про його плани і наміри. Заступник голови ГПУ схвалив цей задум. Він лише не погодився з тим, щоб цінності дійсно вивезли за кордон.
— Але якщо ми їм не дозволимо взяти з собою золото, — наполягав Говлич, — Махно може запідозрити щось неладне. Так ми ризикуємо життям нашого співробітника.
— Я це розумію. Але ж ми не можемо власними руками зміцнювати фінансове становище антирадянських закордонних організацій, — категорично заперечив Карлсон. — Це буде занадто дорога ціна за можливість отримувати інформацію, нехай навіть безпосередньо від самого Махна!
Врешті-решт вирішили, що не варто ділити шкіру невбитого ведмедя. Потрібно спочатку відкопати золото, про яке розповів Спекторові Лепетченко, а потім вже продумати всі деталі майбутньої операції.
Говлич, який у відсутність начальника губвідділу вперше виконував його обов’язки, трішки нервував. І було від чого. Адже в той час, коли начальник перебував у відпустці, а інший заступник хворів, саме йому доводилося здійснювати таку відповідальну операцію. У разі провалу можна було підмочити репутацію, а то й поплатитися кар’єрою. До того ж це б зламало його найближчі плани, бо через тиждень він мав здавати свої справи і їхати на навчання у вищу прикордонну школу ОГПУ СРСР. Зате якщо все пройде успішно, то його помітять і можна буде навіть сподіватися на підвищення. Розмірковуючи над цим, він ще раз проглянув доповідну записку про хід пошуків золота на Гуляйпіллі, а потім наказав викликати всіх учасників недавньої операції.
— Щойно я мав телефонну розмову із заступником голови ГПУ УСРР Карлсоном, — вагомо почав Говлич, коли всі зібралися в його кабінеті. — Він зазначив, що за ходом нашої операції постійно слідкує керівництво управління і вимагав від нас щоденних доповідей про зроблене. Тому я можу дати вам лише один день на відпочинок. Вранці у цьому ж складі на автомобілі поїдете у Велику Михайлівку за золотом. Решті співробітників відкривати тонкощі всієї справи ми не будемо, щоб не надавати їй розголосу. Тому вас я попрошу тримати всю інформацію у суворій таємниці. Навіть колегам по роботі забороняю про щось розповідати. А зараз всі вільні. Лише Спектора попрошу затриматися.
— Сідай, Марку Борисовичу, — запропонував йому Говлич, коли всі вийшли. — Ти вже, мабуть, здогадуєшся, що на тебе чекає надзвичайно відповідальне завдання. Не побоїшся йти в саме лігво ворога?
— Трішки страшнувато, — чесно зізнався Спектор, — але в мене є передчуття, що все буде гаразд.
— Одного передчуття замало, — Говлич перегорнув свої нотатки, зроблені під час телефонної розмови з Карлсоном. — Потрібно ретельно продумати всі деталі майбутньої операції і всі варіанти можливого перебігу подій. Через два дні сюди приїде співробітник іноземного відділу ГПУ, який проінформує тебе про обстановку в Польщі і способи зв’язку з нашою резидентурою. У цей час там збирають і узагальнюють всю інформацію про Махна та його оточення, що надходить з офіційних джерел та від нашої агентури. Але про це поговоримо потім. Зараз головне — привезти сюди золото і придумати, як його залишити у нас, щоб воно ні в якому разі не дісталося Махну.