Вино було гарне, але я не знайшов у ньому ні вітру, ані гір. Скоріше цемент, ще вологий, шершавий. Промінь світла засліпив мене і ковзнув уверх по стіні. Наблизилося гуркотіння мотора, почулися голоси, спочатку невиразні, дедалі голосніші…
— … Поема, правда?
Я поставив келих на стіл. Не знаю чому, але мені на думку знову спала Друга Північна.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
1
У другій половині дня зателефонував Франк:
— Здоров був! Ти закінчуєш сьогодні вчасно?
— Хто вчасно починає, той вчасно і кінчає. Що в тебе?
— Мартіні. В холодильнику.
— І що ти хочеш за нього?
Він засміявся.
— На цей раз нічого. Щойно одержав зарплату. За мартіні дякуй Елен. Це вона мене підбила.
Та все має свої межі.
— Якщо це з приводу недільної події, — сказав я роздратовано, — то хай вона сама п'є той мартіні. Мені вже остогидла ця історія.
— Зачекай, не гарячкуй. Ти маєш лише познайомитися з молодою жінкою. Мені здається, вона в твоєму стилі.
— Чорнява?
— Як вороняче крило. Карі очі. Тричі розлучена. До того ж має мільйонну спадщину.
— Гаразд. Тоді я прийду, — сказав я і поклав трубку.
Я прибув у Північну вчасно.
Над каналом кричали чайки. Віконні шибки блищали в промінні призахідного сонця. Пахло сіллю і смолою.
З відчиненого вікна лунала пісня. Каштан Фосс співав про загибель «Мері Енн». Під цей супровід він чистив свій мундир. Співав поганувато, шкода ставало «Мері Енн». Арчі підвивав йому. Він завжди підвиває, коли капітан співа. Інтелігентна тварина.
Всі були на місці. Чекаючи мене, почали вже мартіні. Жінка, з якою я мав познайомитися, сиділа посередині. Франків опис анітрохи не справдився. Та я і не сподівався на це.
Незнайомка не була красунею, але виглядала пікантно. Дуже молода. Легка хлоп'яча зачіска, напівфранцузькі, напівяпонські риси вузького обличчя, блідого і світлого, трохи зухвалий і гордовитий розріз губ. Я уявив собі, як було б приємно стерти цю гордовитість поцілунком.
Докірливо зиркнувши на Франка, я привітався з дівчиною.
Вона подала мені руку.
— Полетта Уден.
— Дуже приємно, — промимрив я, бо чомусь почував себе незручно, що трапляється зі мною рідко. І це дратувало мене.
— Пробач, Лексе, — надміру коректно звернулася до мене Елсн. Від цього мені стало що гірше. — Це я запросила панночку Уден. Вона потребує твоєї поради.
Я, мабуть, трохи розгубився, бо панночка Уден посміхнулась. І одразу де поділась її гордовитість. Лише тепер я помітив, що в неї великі карі очі. Такого ж кольору, як і волосся.
— Я ще зранку дзвонила до вашої контори, — сказала вона. — Та вас не було.
Дівчина завагалася. Видно було, що їй важко почати розповідь про свою справу. Франк виручив її.
— Батько панни Уден, — сказав він, — працює наглядачем у міській в'язниці попереднього ув'язнення. Саме під час його чергування і змився Хайнке-Штудер. Ти ж читав у газеті?
— Сили небесні! — вигукнув я. — Так ваш батько…
Вона кивнула.
— Мені стало страшно, коли я довідалась про це від пана Матуша. Він теж наглядач. І він не може цього збагнути. А я добре знаю, що батько тут ні при чому. Їм просто потрібний винуватець.
Вона вимовила це з таким переконанням, що важко було щось заперечити. Я навіть розчулився. Поставало питання, чи батько її настільки не винуватий, як вона вважала. Та щоб з'ясувати це, потрібні були факти.
— Неприємна історія, — заявив я. — Найкраще було б, якби ви потурбувалися про адвоката для вашого батька. Якщо бажаєте, я дам вам кілька адрес. Доктор Берніке напевне візьметься за цю справу. Можна ще звернутися до Лютгенса або доктора Даммерова…
— А ти? — втрутилася Елен.
— Не та адреса, — відмахнувся я. — Адже я службовець. Ходжу під Фассбендером.
— Адвокат, — сказав Франк, — коштує грошей. А надто добрий адвокат. Панна Уден таких грошей не має. Вона вчиться. І працює, щоб платити за навчання.
— Так, — протягнув я, не знаючи, що сказати, — тоді…
Я чудово розумів, чого вони хочуть. Та я був лише співробітником адвокатської контори «Саллівен, Фассбендер і Саллівен». Власними зусиллями взагалі нічого не міг зробити. Кримінальних справ ще ніколи не вів, спеціалізувався на цивільному праві. Часто намагався розтлумачити цю різницю Франкові, але він розумівся на цьому, мабуть, так само, як я на його гамах.
— Звичайно, я міг би поговорити зі своїм шефом. Та наперед знаю, що це марна справа. Фассбендер нічого дурно не робить.