Зрадити Поллі? Я посміхнувся.
— Поки що не так уже й погано.
— Буде ще гірше, — пообіцяла вона. — Ви коли-небудь чули про Тільмана, Остерльоха та Хайле-Заваде?
— Трохи.
— Тоді нема чого й пояснювати. — Клер ніяк не могла зачинити кришку чемодана. — Допоможіть-но, докторе.
Я натиснув на кришку коліном і замкнув чемодан.
— Не могли б ви висловитися ясніше?
— Гадаю, ви були в Домі?
— Так, — сказав я. — Дом. Що то за ящики звідти вивозять?
Її очі звузилися.
— Таємний архів блаженної пам'яті третього рейху. Ви потрапили у добрячу клоаку!
— Кажіть це Цахойсу, не мені.
— З Цахойсом я ще розрахуюся. Брудна стара свинюка! — Клер розходилася все більше. Витягла пляшку коньяку «курвуазьє», трохи налила собі в скляночку для полоскання зубів. — І ви хочете?
Я похитав головою.
— У монастирі, — сказала Клер, — під час війни була наша таємна радіостанція. Звідти і ще з інших місць ми вели передачі на Англію. Розкладали тил ворога. Радіостанція «Конкордія» — чудова штука! Половину монастиря займали СС та СД. — Вона знизала плечима. — Я поїхала звідти раніше. Коли союзники висадилися, есесівці не встигли забрати звідти весь отой паперовий мотлох. Підвал у північній частині монастиря був просто забитий ним. Тоді вони замурували його, а вхід підірвали. І до цього часу ніхто навіть не здогадувався про оті ящики.
— Чому ж зараз згадали?
— Тому що французи так і шастають довкола. Спершу Сметс хотів просто викинути ящики у море, але Фассбендер був проти. Можливо, згадав про історію з Тепліц-зее[9]. Тепер ящики везуть до Німеччини.
— Хіба вони такі небезпечні?
Клер походжала у своїх високих кремових чобітках по кімнаті, наповнювала другий чемодан.
— Там є папери, не гірші за вибухівку. Якщо вони колись з'являться на світ божий, «Райнфінанц» полетить шкереберть. Гуртом і вроздріб.
Я сидів приголомшений. Раптом збагнув. Останні шматочки, яких бракувало для розв'язання моєї мозаїки-головоломки, стали на місця, і я побачив загальну картину — чітку, ясну.
— Значить, «Райнфінанц»…
— Невже ви це знали цього? — глузливо сказала Клер. — Із самісінького початку «Райнфінанц» — спадкоємець економічних організацій СС. Тепер вона має більш цивільний вигляд, проте від цього не менш прибуткова. Ви чули щось про таємну конференцію у Страсбургу та про хранителів вкладів?
— Ні.
— Ваша наївність гідна подиву. Невже ви гадаєте, що ми дозволили б опинитися німецьким коштовностям у чужих руках, га?
Я мовчав.
— При шостому управлінні СД, — вела вона далі, — свого часу було створено особливий економічний відділ. Там було чимало радників з питань фінансів та економіки. І цілими днями вони тільки те й робили, що переводили за кордон і розміщували там у золоті та цінних паперах мільйони. А коли все скінчилося, ті мільйони почали знову прибирати до рук. — Клер цинічно всміхнулася. — Тільки в Швейцарії з сорок четвертого і до сорок сьомого ми заснували або придбали двісті чотирнадцять фірм. В Іспанії — близько ста десяти, в Португалії — п'ятдесят вісім, у Центральній та Південній Америці — понад триста тридцять. І все це справа шостого управління. Непогано, га?
— Ви дуже добре обізнані, — зауважив я.
Вона посміхнулася.
— Я працювала у шостому управлінні. Секретаркою. А Сметс, до речі, був моїм шефом. А знаєте, хто був його шефом?
— Хто?
— Ваш дядечко, докторчику.
Задзвонив телефон.
Клер узяла трубку, послухала, передала мені.
— Це портьє.
Підлесливий голос аж танув від люб'язності: готель «Каталан» заніс пана доктора Тердонка до списку пасажирів «Ер Франс». Відправлення з аеропорту Орлі о дев'ятнадцятій нуль п'ять.
— Мерсі, — сказав я і поклав трубку.
Клер затрусила головою.
— Ви збожеволіли, докторе. Не робіть дурниць, летіть пізніше. Зламаєте собі шию!
Я всміхнувся.
— От побачите. Згадаєте мене, коли щось скоїться. Я вас попередила.
— Докори совісті?
— Ні, докторчику. Сентименти я давно вже облишила. — Вона торкнулася пальцем моєї краватки. — Я просто мстива. Два десятки років я тягала каштани з вогню для своїх шефів. А де подяка? Два чемодани з мотлохом і велике полювання за маленькою Клер! Хто наступного разу одержить місця у атомних бомбосховищах? Ваш дядько, його донечка, Фассбендер, мабуть, ще Сметс — і все! А ми маємо підставляти голову і ще слухати проповіді про німецьку вірність! Дякую. Я дуже рада, що залишаю цю лавочку. — Підштовхнула мене до дверей. — Тепер зникайте, я поспішаю.
9
Озеро в Австрії, на дні якого свого часу було знайдено заховані гітлерівцями архіви та коштовності.