— Заводити мотор — це не злочин, — ущипливо коментую я.
Франк протирає запотілу шибку.
— Щось Поллі довго порається із своєю панчохою!
Сміюся, хочу й собі пожартувати, але за мить мені стає не до сміху: у дворі банку спалахують автомобільні фари. Виє мотор.
Поллі! Вона збожеволіла!
Рвучко вистрибую з машини, заточуюсь, — і в цю мить двір заливає яскраве світло. На сходах з'являються тіні — Уден, потім Сметс. Хтось горлає. Бачу, як Уден порається в кишені.
— Ні! — верещу. — Не стріляйте, Уден! Ваша дочка…
Вантажна машина прямує до підворіття. У кузові грюкають ящики. Потім лунає постріл. За ним ще. Втретє, вчетверте, вп'яте. Дзвенить скло. Колеса машини виляють наліво, радіатор врізується у стіну. Тріск. Скрегіт металу. Ще раз зревів мотор — і замовк.
Тиша.
Тіні наближаються. Попереду Уден. Біля мене вже Франк, Мебіус, Буллі. Зупиняються перехожі. Нагорі відчиняються вікна, з'являються голови.
Смикаю заплішені дверцята машини, відчиняю їх навстіж. Поллі навалилася на кермо якось неприродно, обличчя бліде.
Обережно виношу її. Хтось простилає на землю свою куртку. Кладу на неї їжачка, обережно-обережно, а навколо — мертва тиша. Уден хапає себе за горло, хитається. Пістолет з брязкотом падає на бруківку. Вікна нагорі зачиняються.
А дощ не вщухає. Він падає на її обличчя, змиває щось червоне з її сумочки.
— Сто чортів, хтось же мусить зателефонувати! — реве Мебіус.
Поллі розплющує очі, поглядом шукає мене. Хоче щось вимовити.
— Боже мій, я не можу такого бачити! — лементує жіночий голос.
Раптом Сметс зривається з місця. За ним зникають інші. Ми залишаємося самі.
— Лексе, — шепоче Поллі.
І все.
Все?
