Та найбільше Маріка зраділа наявності всіх своїх медичних книжок та журналів, коробок з різними ліками, а ще — пакунків з білизною, взуттям, косметикою та іншими речами, що їх вони з Алісою придбали впродовж останніх чотирьох місяців. Раніше Маріка планувала після повернення до Мишковича збувати їх своїм знайомим, але тепер, з огляду на нові обставини, вирішила залишити все собі. Адже хтозна, коли в неї з’явиться можливість знову завітати до тамтешніх магазинів. І чи з’явиться вона взагалі…
Сер Генрі був набагато помірніший, але й він себе не обділив. Бувши чоловіком, він не надто переймався одягом та іншими „дрібницями“, зате взяв зі своїх апартаментів усі книжки, картини, родинні коштовності, дві великі картонні коробки з сигаретами, закупленими на випадок екстреної евакуації, а також рояль „Стейнвей“, що належав іще його дідові. Маріці важко було уявити, як цей громіздкий музичний інструмент зміг пройти через портал — але факт, що пройшов.
А втім, подумала Маріка, це нормально. Так чи інакше, вони покинули Норвік надовго, якщо не назавжди. А позаяк мали в своєму розпорядженні дюжину помічників (Маріка не сумнівалася, що всіх членів Ради було піднято за тривогою) і, до того ж, у замку не залишилося слуг (вона згадала про це щойно зараз і вирішила, що це не випадковість), то гріх було не скористатися нагодою і не забрати все, що тільки можна. Шкода, не вдалося евакуювати безцінні реліквії зі старої фамільної бібліотеки. Мабуть, часу не вистачило. Чи, може, Стен зі Стоїчковим визнали ризикованим відкривати портал Конора МакКоя…
Маріка повернулася до Мірчії.
— Певно, тебе все це дивує?
— Так, — кивнула вона. — Дуже.
— І маєш багато питань?
— Авжеж маю.
— То чому нічого не питаєш?
— Бо ти не відповіси. Або збрешеш.
— Звідки знаєш? Уже когось питала? Флавіана? Стена?
— Ні, в цьому не було потреби. Раз Флавіан сам не пояснив, то ясно, що це таємниця.
З цими словами Мірчія підійшла до порталу (ґобелен, що прикривав його, зараз лежав згорнений на підлозі) і почала над ним чаклувати. А Маріка блукала поглядом по захаращеній речами кімнаті й думала, що найближчими днями їх слід посортувати й порозкладати до скринь та шаф, щоб уберегти від вологи, пилу та сонячних променів.
Відкривши портал, Мірчія зібралась іти.
— Як повертатимешся, краще не надсилай безадресного виклику, — порадила вона. — Бо першим може прибігти мій брат Августул. Батько лише два тижні тому налаштував на нього портал, він ще погано з ним працює і буде довго морочитися. Спробуй покликати мене. Зможеш?
„Певна річ,“ — подумала Маріка. Їй вистачало одного погляду на людину з роду Конорів, щоб навчитися встановлювати з нею зв’язок.
— А я так швидко не можу, — чесно визнала Мірчія. — Мені треба довго придивлятися до незнайомця… Знаєш, — додала вона несміливо, — сьогодні зранку я придивлялася до пана Генріка. Він якийсь… не такий. Ніби Конор, а ніби й ні. Здається, в нього щось негаразд із чаклунським даром… Чи це також таємниця?
— У певному розумінні він хворий, — стримано відповіла Маріка. — А от причини його хвороби — таємниця. Поки що.
Мірчія з розумінням кивнула і вийшла зі спальні. Маріка сама зачинила за нею двері й підступила до порталу, відчуваючи, як уся тремтить від хвилювання. Те, що брат не наклав жодних обмежень на її спілкування з зовнішнім світом, було лихим знаком. Маріка одразу відкинула можливість того, що Стен просто забігався і через поспіх забув попередити Мірчію та її батька. Про такі речі він не забуває — а отже, цілком спокійний за неї і не боїться, що вона вскочить у якусь халепу. А це могло бути лише в одному випадку…
І так воно й було! Маріка не знайшла „ниток“, що вели до обох норвікських порталів. Вони зникли без сліду. Порталів більше не існувало. Зв’язок зі світом пращурів було втрачено!
Маріка важко зітхнула. Вона боялася цього, боялась від самого початку — як тільки прокинулась і згадала, що сталося…
„Якби ж то вони послухалися мене!“ — сумовито подумала Маріка. — „Я ж їх попереджала…“
Зо хвилю вона простояла перед порталом, збираючись на думках, потім відшукала потрібну „нитку“ й викликала Лодислава Савича. Інсгварський купець наразі перебував поза своїм домом, але в межах досяжності. Як з’ясувалося, Стен був неподалік і проводив якусь нараду в міській управі. Брат переказав їй через Савича, що після наради мусить провести інспекцію війська, тож зможе звільнитися щонайраніше через три години. Вони домовилися про зустріч і попрощалися.