Маріка встала, підійшла до вікна — але не так близько, щоб її могли помітити ззовні, — і спрямувала замислений погляд у далину, на огорнені туманною імлою верхів’я Далмаційських гір.
— Пане Стоїчков, — промовила вона за хвилю, — я маю до вас велике прохання.
— Слухаю тебе, Маріко, — негайно озвався він.
— Ви, звичайно, розумієте, що з міркувань безпеки, нашої спільної безпеки, Кейтові та Джейн не можна не те що повертатися до свого світу, а й навіть з’являтися там бодай ненадовго.
— Гмм… Так, твоя правда.
— Тоді забудьмо про листа від їхньої матері. Його немає й ніколи не було. — Вона повернулася обличчям до Стоїчкова. — Ви розумієте мене?
— Не зовсім… але здогадуюсь. І сподіваюся, ти знаєш, що робиш.
— Будьте певні, знаю. Прошу, поговоріть з іншими членами Ради, нехай вони забудуть про листа. А Стена, Алісу та батька я беру на себе.
Стоїчков міцно стиснув уста, задумався на хвилю, а потім сказав:
— Гаразд, я це зроблю. Вважай, що листа ніколи не було.
Після Стоїчкова, Маріка завітала в Люблян, до княгині Зарени, поспілкувалася з нею, а потім, у товаристві трьох своїх двоюрідних сестер, приємно провела час, що залишився їй до зустрічі з братом. Коли Стен нарешті звільнився, вона приєдналася до нього в домі Лодислава Савича і пробула з ним майже годину, поки його знову не викликали на чергову нараду.
Тож до Флорешті Маріка повернулася лише незадовго до другої. Портал їй відкрив Авреліан Струдза, що було на краще — бо з Мірчією довелося б довго розмовляти, перш ніж знайти привід спекатись її. А Мірчін же батько просто привітався з Марікою, запитав, чи щось їй потрібно, а отримавши заперечну відповідь, пішов у своїх справах.
Зачинивши за ним двері, Маріка швидко відшукала серед своїх медичних журналів найостанніший випуск, між сторінками якого було сховано конверт з написом „Кейтові та Джейн Волшам“. Вона видобула з нього кілька списаних аркушів і пробігла поглядом першу сторінку:
Я пишу ці рядки для вас обох, але звертаюся насамперед до тебе. Проте не тому, що перед тобою я завинила більше, ніж перед Джейн, я винна перед вами однаково; а тому, що причиною всьому була моя любов до тебе. Саме вона утримала мене біля твого батька, коли я чекала на народження Джейн. Я надто сильно любила тебе і не могла розлучитися з тобою навіть заради коханого чоловіка. Я пожертвувала своїм щастям жінки задля щастя бути твоєю матір’ю. Тим самим я зробила нещасними двох людей — себе і того чоловіка, якого кохала (сподіваюсь, ти вже здогадався, що йдеться не про твого батька). А згодом, коли ви підросли, і я зрозуміла, що ви любите одне одного не як брат і сестра, я все з тієї ж любові до тебе, з остраху втратити тебе як сина, зробила нещасними ще двох людей — тебе та Джейн. Я бачила, як ви обоє страждаєте, але й далі мовчала — і це моє мовчання було чи не гіршим за відверту брехню. Ще десять років тому, коли між вами сталося те, чого не повинно було статися, я могла бодай трохи пом’якшити вашу обопільну травму, якби розповіла вам про жінку, що народила тебе, Кейте, і про справжнього Джейниного батька. Я просто мусила це зробити, але…
Маріка зім’яла аркуш і кинула його до каміна, а слідом за ним — решту аркушів разом з конвертом. Потім наслала на них вогняні чари, і за кілька секунд весь папір обернувся на попіл.
„Пробачте, місіс Волш,“ — подумала вона, почуваючи водночас і сором, і полегшення. — „Я не виправдала ваших сподівань, я вчинила непорядно… Та яка, до біса, порядність, коли йдеться про моє щастя!“
Маріка залишила королівську спальню, спустилася поверхом нижче і, розпитавши зустрічного слугу, знайшла кімнату, яку займав її батько. Сер Генрі досі спав, і вона вирішила не турбувати його, а натомість подалася до спальні, яку ділила з Алісою.
На той час кузина вже прокинулась і встигла наполовину вдягтися. Вона стояла в ліфчику, спідницях та панчохах і з розгубленим виглядом тримала в руках червону шовкову сукню, не маючи ні найменшого уявлення, що з нею робити.
Коли Маріка ввійшла до кімнати, Аліса повернулася до неї, а сукню поклала назад на стіл.
— Вітаю, — сказала вона. — Лаятимеш мене, що я підтримала Стена?
— Ні, — відповіла Маріка, вмостившись на краєчку ліжка. — Я вже вгамувалася.
Аліса присіла поруч неї.