— Чому? — запитала вона, схлипуючи. — Чому саме Джейн? Ти так сильно хотів допекти мені, що став грішити з рідною сестрою?
— Ні, Маріко, я й не думав допікати тобі. Просто… — Спокуса перекласти більшу частину провини на Джейн (що, загалом, відповідало дійсності) була велика, проте Кейт відкинув цю думку як негідну. — Просто так вийшло. Майже відразу ми зрозуміли, що стали бранцями цього світу, що для нас немає шляху назад. Ми були такі самотні, такі беззахисні, у нас нікого, крім одне одного, не було. Ми шукали розраду нашій самотності — і знайшли її в коханні, хай і гріховному… Та я не виправдовую нас. Лише пояснюю, як це сталося.
Кейт ще міцніше обняв її ноги. Маріка не заперечувала і навіть стала гладити його волосся.
— Ти не самотній, Кейте, — сказала вона. — І Джейн не самотня. Тут ви маєте друзів, їх набагато більше, ніж ти гадаєш. А в тебе, крім того, є я — не просто друг, а й кохана.
Кейт застогнав:
— Прошу, Маріко, не муч мене. Ми обоє розуміємо, що нам не бути разом. Між нами глибока прірва. Ти — принцеса, сестра князя, майбутнього імператора. А я… я — ніхто. Краще дай нам з Джейн спокій, прикинься, що віриш у нашу історію. Нехай ми грішимо, нехай губимо душі — зрештою, це наші душі. Що тобі до нас? Хіба це обходить тебе?
— Таки обходить, Кейте. Ще й як обходить. Я не можу віддати тебе Джейн — і насамперед тому, що сама кохаю тебе. Ти потрібен мені, дуже потрібен. Я не хочу для себе іншого чоловіка — тільки тебе одного.
— Ох, Маріко…
Вона поклала свої руки йому на плечі.
— Встань, Кейте.
Він слухняно підвівся з колін. Пристрасно дивлячись йому в очі, Маріка обхопила руками його шию, встала навшпиньки й наблизила до нього своє лице. Кейт був не в змозі опиратися, він обняв її за талію і припав губами до її солодких, таких жаданих губ.
Цілувалася Маріка вміло, навіть віртуозно. Але при всьому тому в її поцілунку відчувалася якась зворушлива невинність.
— Ти кохаєш мене, Кейте? — запитала вона, коли їхні вуста врешті розімкнулися.
— Так, кохаю. Понад усе на світі кохаю. Якби ж ми могли…
Та Маріка урвала його:
— Ти готовий задля мене на все?
— На все, люба. На все-всеньке. Чого б ти не забажала.
— І ти готовий піти задля мене на смерть?
Питання було вкрай провокативне, навіть нетактовне, проте Кейт без найменших роздумів відповів:
— Так, готовий.
— Що ж, добре.
Маріка трохи відсторонилася від Кейта, взяла його за руку і повела до дверей — але не до тих, що вели в коридор, а до інших, у протилежному кінці вітальні. Проминувши дві невеличкі кімнати, вони ввійшли до розкішної спальні, посеред якої стояло широченне ліжко, зусібіч оточене прозорими завісами.
Маріка зачинила двері, замкнула їх ключем, що стирчав із замка, а потім, як здогадався Кейт з зосередженого виразу її обличчя, наклала якісь чари — чи то для більшої міцності замка, чи, може, проти підслуховування. Також він помітив, що Марічині руки дрібно тремтять, а очі гарячково поблискують.
— Що ти задумала, Маріко? — запитав Кейт.
Вона сором’язливо глянула на нього:
— А ти не здогадуєшся?
— Здогадуюсь, але… Так не можна, люба. Це неправильно.
— Знаю, що неправильно. У нас порядні дівчата роблять це лише після весілля. Та якщо ми проведемо ніч разом, у Стена не залишиться вибору — він муситиме або погодитись на наш шлюб, або вбити тебе.
— Тоді вважай, що я мрець.
— Ні, я серйозно, Кейте, — з запалом мовила Маріка. — Дуже серйозно. Ти просто не знаєш мого брата. Не знаєш, як він ревнує мене. Тому я й питала, чи готовий ти задля мене піти на смерть. А раз ти думав, що я жартувала, то питаю знову: ти готовий поставити на карту своє життя, щоб добитися моєї руки? І це не жарт, зовсім не жарт.
Кейт подивився їй в очі і зрозумів, що Маріка справді не жартує. Також він зрозумів, що сказавши „ні“, назавжди втратить її кохання. Кейт давно змирився з тим, що їм не судилося бути разом, і його втішало одне-єдине — усвідомлення того факту, що Маріка теж кохає його. Він надто дорожив цим коханням, щоб погодитися на його втрату. Нехай це було жорстоке, еґоїстичне кохання принцеси, що вимагало безоглядного послуху й постійних жертвоприношень, нехай воно було схоже на щоденні тортури, нехай воно несло з собою лише біль і страждання, та все одно — це було те саме почуття, про яке він мріяв завжди. Таке кохання буває лише раз у житті — і за нього не шкода віддати життя…
А Джейн… Кейт любив її ніжно, віддано, але любив у ній передовсім сестру, і їхній зв’язок важким тягарем лежав на його сумлінні. Він знав, що грішить, усвідомлював гріховність своїх учинків, але нічого не міг з собою вдіяти. Лише Марічине кохання могло зцілити його від цієї згубної пристрасті. А задля цього варто ризикнути життям…