Розділ 34
Перемога та її наслідки
Битва під Інсгваром відбулася на восьмий день після прибуття до міста армії противників узурпатора. Вірне Чеславу військо підійшло до Інсгвара вже через чотири дні, проте Стен, усупереч порадам більшості воєвод і наполяганням князів-союзників, не повів їх негайно в бій, а вирішив зачекати ще кілька днів. Він знав, що ніякої підмоги не буде, тому міг спокійно зволікати час без остраху втратити перевагу і заробляв додаткові очки на свою користь, вдаючи з себе не просто поборника єдності Імперії, а ще й щирого миротворця. Всі ці три дні Стен пропонував командуванню імперської армії умови почесної капітуляції, але всі його пропозиції було рішуче відкинуто головним очільником війська, сином Чеслава, княжичем Вишиградським (він уперто називав себе князем, бо вважав свого батька законним імператором).
І ось, на світанку восьмого дня, Стен наказав дати сиґнал до виступу. Обидві армії зійшлися на рівнині лише за дві милі на північ від фортечних мурів Інсгвара.
Битву було виграно ще до її початку — і зовсім не тому, що сили супротивників були нерівні. Перемога чи поразка визначається не лише кількістю вершників та піхотинців, їхнім вишколом і злагодженістю дій, якістю озброєння та бойовим духом війська. Також багато залежить і від командування, від його вміння правильно обрати тактику бою, здатністю контролювати ситуацію, ухвалювати швидкі та правильні рішення.
Не можна сказати, що в армії Чеслава були бездарні воєводи. Навпаки, вони дуже грамотно вели битву, і якби на Стеновім місці був хтось інший, то ще невідомо, кому б цього дня посміхнулася фортуна. Проте на чолі противників Чеслава стояв князь-чаклун, який, завдяки присутності в лавах ворожого війська шпигунів-Конорів, знав про всі його маневри і з випередженням реаґував на будь-які, навіть найнесподіваніші ходи. А завдяки іншим Конорам, що займали командні пости або були радниками командирів у його власній армії, Стен міг керувати битвою відразу на всіх ділянках, і його військо діяло, ніби один злагоджений механізм.
Крім того, за кілька годин до початку битви з Інсгвара виступили два великі загони, під покровом ночі й під прикриттям все тих же Конорів непомітно обійшли з заходу та сходу табір супротивника і причаїлися в очікуванні умовного знаку. У самий розпал бою Стен дав цей знак — і обидва засадні полки одночасно вдарили в тил ворога з північного заходу та північного сходу.
Битва закінчилася ще до півдня. Супротивника було розбито вщент, син Чеслава загинув, також загинув один князь з-поміж прибічників узурпатора, а ще двоє князів та п’ятеро княжих синів потрапили до полону. Ані сам Стен, ані його союзники-князі не постраждали. І взагалі, втрати серед переможців виявилися такими незначними, що дехто поквапився пояснити це втручанням Небес. Усе місто блискавично облетіла чутка, що буцім сама Свята Ілона допомагала в бою воїнам свого сина. І багато хто в це вірив, особливо серед простолюду.
А втім, якраз у цьому не було нічого дивного. Якщо для мешканців Галосагу княгиня Ілона була передовсім святою заступницею, що ціною свого життя зупинила вторгнення жорстоких друїдів, то в Південному Неметі, як і в решті земель Західного Краю, на драматичні події дев’ятирічної давнини дивилися трохи інакше, надаючи найбільше значення самому фактові знищення ворожого флоту. Тут Ілону вважали войовничою святою і сприймали її смерть не як траґедію, а просто як перехід від земного життя до небесного. Тому місцеві мешканці вважали цілком природним, що Свята Ілона посприяла своєму синові, позаяк правда була на його боці. Так само думало чимало простих воїнів — і не лише з армії переможців, а і з табору переможених. Стен на власні вуха чув, як деякі бранці на всі лади проклинали своє начальство, включно з самозваним імператором та його прибічниками-князями, за те, що вони мали дурість виступити проти сина святої.
Повертаючись на чолі переможного війська в Інсгвар, Стен мав похмурий і спустошений вигляд. Його соратники пояснювали це втомою від величезного нервового напруження, що його зазнає кожен головнокомандувач, який несе всю повноту відповідальності за наслідки своїх рішень. Але причина була не лише в цьому. Ще Стена пригнічувала думка, що сьогодні словани вбивали свої співвітчизників — а все через те, що їхні князі не можуть мирно поділити між собою владу. Перед битвою і в бою він намагався не думати про це, йому не можна було сумніватися в своїй правоті, бо невпевненість командира згубна для його підлеглих. Зате зараз Стена поймали болісні сумніви. Він переконував себе, що пролита сьогодні мала кров дозволить уникнути великої крові в майбутньому, проте це слугувало йому слабкою втіхою. На відміну від тієї великої крові, яка існувала лише в похмурих проґнозах, мала кров, що пролилася сьогодні, була справдешня, вона пролилася за його наказом…