— Ви дуже слушно це помітили, — відразу погодилася Ґвенда.
— Малопомітні речі дуже часто бувають значущими.
— Але хто вона була, Гелена? — запитала Ґвенда з розгубленим подивом,
— Скажіть-но мені, моя люба, ви досі переконані, що то була Гелена?
— Так… Це дуже дивно, бо я не знаю, хто така «Гелена», але разом із тим я її знаю — тобто я знаю, що там лежала «Гелена»… Але як я зможу довідатися більше?
— Я думаю, вам треба насамперед з'ясувати, чи були ви в Англії в ранньому дитинстві або, принаймні, чи могли ви тут бувати. Ваші родичі…
— Тітка Елісон, — урвала її Ґвенда. — Я певна, вона знає, була я тут чи не була.
— Тоді я раджу вам надіслати їй листа авіапоштою. Напишіть їй, що виникли обставини, за яких вам конче треба знати, бували ви в Англії чи ні. Думаю, ви отримаєте відповідь авіапоштою ще до того, як приїде ваш чоловік.
— О, дякую вам, міс Марпл. Ви були дуже доброю до мене. І, сподіваюся, ваші припущення відповідають дійсності. Бо якщо так, то зі мною все гаразд. Я маю на увазі, що в моїх проблемах немає нічого надприродного.
Міс Марпл усміхнулася.
— Я сподіваюся, що все так і є, як ми думаємо. Післязавтра я маю намір поїхати на північ Англії навідати своїх давніх друзів. Я повертатимуся через Лондон десь днів за десять. Якщо ви та ваш чоловік на той час будете тут і якщо ви одержите відповідь на свого листа, то мені буде надзвичайно цікаво знати результат.
— Звичайно, люба міс Марпл! Хай там як, а я хочу познайомити вас із Джайлзом. Він чарівний чоловік. І ми, звичайно ж, детально обговоримо разом цю історію.
Настрій Ґвенди майже повернувся тепер до нормального.
Але міс Марпл здавалася замисленою.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Убивство в ретроспективі
Десь через десять днів міс Марпл увійшла до невеличкого готелю у кварталі Мейфер, і там її з радісним ентузіазмом зустріло молоде подружжя — містер і місіс Рід.
— Це мій чоловік, міс Марпл. Джайлзе, я не можу тобі передати, яку велику послугу зробила мені міс Марпл.
— Я дуже радий познайомитися з вами, міс Марпл. Ґвенда розповіла мені, що вдарилася тоді в паніку й мало не загнала себе до божевільні.
Лагідні сині очі міс Марпл окинули Джайлза схвальним поглядом. Вельми привабливий молодик, високий і білявий, який мав дуже зворушливу звичку раз по раз кліпати очима від уродженої сором'язливості. Вона відзначила його рішуче підборіддя й трохи випнуту щелепу.
— Ми вип'ємо чаю в невеличкому темному вестибюлі, де ніколи нікого не буває, — сказала Ґвенда. — А потім покажемо міс Марпл листа від тітки Елісон. — Атож, — додала вона, коли міс Марпл із гострою цікавістю поглянула на неї. — Лист надійшов, і він підтверджує майже всі ваші здогади.
Після того, як вони допили чай, листа було розкрито й прочитано:
Люба Ґвендо!
Я була вельми стривожена тим, що тобі довелося перешити тяжке випробування. Правду кажучи, я геть забула, що у своєму глибокому дитинстві ти жила протягом короткого часу в Англії.
Твоя мати, моя сестра Міґен, познайомилася з твоїм батьком, майором Гелідеєм, коли їздила в гості до наших друзів, що на той час жили в Індії. Вони одружилися, і ти народилася там. Десь через два роки по тому, як ти народилася, твоя мати померла. Її смерть була для нас великим потрясінням, і ми написали твоєму батькові, з яким листувалися, але з яким реально ніколи не зустрічалися, попросивши його, щоб він віддав тебе під нашу опіку, бо ми прийняли б тебе з великою радістю, а військовослужбовцеві виховувати малу дитину, певно, було б нелегко. Проте твій батько відмовив нам у цьому й повідомив, що йде у відставку з армії й забирає тебе із собою до Англії. Він висловив сподівання, що ми знайдемо час і можливості навідати його там.
Наскільки мені відомо, твій батько, повертаючись на батьківщину, познайомився з молодою жінкою, заручився з нею ще в дорозі й одружився відразу по тому, як прибув до Англії. Той шлюб, я думаю, не був щасливим і, здається, вони розлучилися вже через рік після одруження. Саме тоді твій батько написав нам і запитав, чи ми досі хочемо взяти тебе до себе. Для тебе навряд чи буде відкриттям, моя люба, коли я напишу тобі, які ми були щасливі відповісти згодою на його лист. Твій батько послав тебе до нас під наглядом англійської няньки й водночас переписав на тебе весь свій статок і запропонував, щоб ти в законному порядку взяла наше прізвище. Його пропозиція, мушу сказати, здалася нам трохи дивною, але ми розуміли, що він робить це з найкращих намірів — він хотів, щоб ти стала, цілком законним членом, нашої родини — проте ми її відхилили. А через рік твій батько помер у приватній лікарні. Певно, він уже знав про свою тяжку хворобу на той час, коли вирішив відіслати тебе до нас.