— Хто його звільнив? Волтер Фейн?
— Я не маю жодного уявлення про те, чи був до цього причетний Волтер Фейн. Його звільнила фірма.
— І він намагався виставити себе невинною жертвою?
Кеннеді кивнув головою.
— Зрозуміло… А тепер нам треба мчати швидше за вітер. До четверга, сер.
Дім був нещодавно збудований. Залізобетонний, вигнутої форми, з широкими вікнами. Їх провели через широкий хол до кабінету, половину якого займав великий, оздоблений хромом письмовий стіл.
Ґвенда нервово прошепотіла Джайлзу:
— Я просто не знаю, що ми робили б, якби в нас не було міс Марпл. Ми посилаємося на неї за кожним поворотом. Спочатку нам у пригоді стали її друзі в Нортумберленді, а тепер дружина вікарія з її щорічною екскурсією «Хлоп'ячого клубу».
Джайлз застережливо підняв руку, бо двері відчинилися й Дж. Дж. Ефлік швидко увійшов до кімнати.
Це був повний чоловік середнього віку, одягнений у яскравий картатий костюм. Очі в нього були темні й проникливі, обличчя рум'яне й добродушне. Він ніби втілював популярне уявлення про успішного букмекера.
— Містер Рід? Доброго ранку. Радий познайомитися.
Джайлз відрекомендував йому Ґвенду, і той потиснув їй руку, можливо, з перебільшеною сердечністю.
— І що я можу зробити для вас, містере Рід?
Ефлік сів за своїм величезним письмовим столом. Він запропонував гостям цигарки з оніксової коробки.
Джайлз заговорив про екскурсію «Хлоп'ячого клубу». Її хочуть організувати його давні друзі, і він зацікавлений у тому, щоб допомогти їм облаштувати дводенну поїздку по Девону.
Ефлік відповів йому в стилі справжнього бізнесмена: назвав ціни й висунув кілька пропозицій. Але на його обличчі був вираз певної розгубленості.
Нарешті він сказав:
— Із цим усе досить ясно, містере Рід, я вам потім зателефоную, щоб обговорити остаточні умови. Але це справа, що стосується моєї професійної діяльності. Та якщо я правильно зрозумів свого клерка, то ви хотіли зустрітися зі мною для суто приватної розмови за моєю приватною адресою.
— Атож, містере Ефлік. Насправді існують дві причини, з яких я хотів би поговорити з вами. Одну справу ми вже з'ясували. Друга має приватний характер. Моя дружина, яка тут перед вами, дуже хотіла б знайти свою мачуху, якої не бачила багато років, і ми подумали, чи не змогли б ви допомогти нам.
— Ну, якщо ви скажете мені, як звати ту леді — я так розумію, я з нею знайомий?
— Ви з нею були знайомі колись. Її звуть Гелена Гелідей, а до свого одруження вона була міс Геленою Кеннеді.
Ефлік сидів дуже спокійно. Він підняв очі й повільно відхилився назад на стільці.
— Гелена Гелідей… Щось не пригадую… Гелена Кеннеді..
— Вона жила в Дилмауті, — сказала Ґвенда.
Ніжки Ефлікового стільця зі стуком опустилися вниз.
— Он ви про кого, — сказав він. — Звичайно, звичайно! — Його рум'яне обличчя засяяло від утіхи. — Маленька Гелена Кеннеді! Так, я її пам'ятаю. Але відтоді минуло дуже багато часу. Десь років двадцять.
— Вісімнадцять.
— Справді? Час летить, як то кажуть. Але, боюся, ви будете розчаровані, містере Рід. Після того я більше не зустрічався з Геленою. Навіть ніколи про неї не чув.
— Дуже шкода, — сказала Ґвенда. — Для нас це велике розчарування. Ми так сподівалися, що ви допоможете нам.
— А в чім проблема? — Його очі швидко ковзнули по них обох. — Вона посварилася з чоловіком? Пішла з дому? Чи, може, ідеться про гроші?
Ґвенда сказала:
— Вона несподівано покинула Дилмаут… Вісімнадцять років тому… З якимсь чоловіком.
Джекі Ефлік сказав із подивом у голосі:
— І ви подумали, вона могла втекти зі мною? Але чому?
— Бо ми чули, що ви з нею… колись давно… були закохані одне в одного.
— Я й Гелена? Але між нами нічого не було. Звичайна дружба між дівчиною й хлопцем. Ніхто з нас не ставився до цього серйозно. — І він сухо додав: — Бо наші почуття ні в кого не знайшли підтримки.
— Певно, наші запитання здаються вам дуже нахабними… — почала Ґвенда, але він урвав її.
— Зовсім ні, повірте. Я не вразливий. Ви шукаєте певну особу, і ви подумав, що я зможу допомогти вам. Запитуйте що завгодно — я нічого не стану приховувати. — Він подивився на неї замисленим поглядом. — То ви дочка Гелідея?
— Так. Ви знали мого батька?
Він похитав головою.
— Одного разу я заїхав побачитися з Геленою, коли був у Дилмауті в справах. Я чув, що вона одружилася й живе там. Вона була зі мною досить чемна, — він зробив паузу, — але не запросила мене залишитися на вечерю. Тому я не мав нагоди познайомитися з вашим батьком.