— У чім справа?
— Це лист від експертів із почерку.
Ґвенда нетерпляче запитала:
— То це не вона написала листа, який надійшов із-за кордону?
— Навпаки, Ґвендо. Це вона його написала.
Вони витріщилися одне на одного.
Ґвенда недовірливо запитала:
— Отже, ті листи не були фальшивками? Вони були справжніми? Отже, Гелена покинула дім у ту ніч? Отже, вона написала братові з-за кордону? Виходить, її не було задушено?
Джайлз повільно сказав:
— Схоже, що так. Але такий варіант подій геть збиває мене з пантелику. Я цього не розумію. Адже все інше свідчить про протилежне.
— Може, експерти помилилися?
— Я думаю, вони могли й помилитися. Але, схоже, вони не сумніваються у своїх висновках. Ґвендо, я справді не розумію в цьому анічогісінько. Невже ми виставили себе такими грандіозними йолопами?
— І все почалося з моєї дурної поведінки в театрі! Джайлзе, негайно їдьмо до міс Марпл. Ми ще маємо досить часу до нашої зустрічі в доктора Кеннеді о пів на п'яту.
Проте міс Марпл відреагувала на їхнє повідомлення зовсім не так, як вони сподівалися. Вона сказала, що все складається так, як і можна було передбачити.
— Але ж, люба міс Марпл, — здивувалася Ґвенда, — що ви хочете цим сказати?
— Я хочу сказати, моя люба, що хтось виявився менш розумним, аніж можна було сподіватися.
— Але як — і чому?
— Він дав маху, — сказала міс Марпл, задоволено киваючи головою.
— Але як?
— Хіба ви не бачите, містере Рід, наскільки це звужує сферу нашого пошуку?
— З огляду на той факт, що Гелена справді написала листи, — ви досі вважаєте, що її було вбито?
— Я вважаю, для когось було вкрай важливо, щоб листи справді виявилися написаними почерком Гелени.
— Розумію… Принаймні, мені здається, я розумію. Тобто існували обставини, за яких Гелена мусила написати ці конкретні листи… Така гіпотеза справді звужує пошук. Але що то були за обставини?
— О, містере Рід, облиште. Ви просто не хочете думати. Адже все так просто.
Джайлз здавався роздратованим і розгубленим.
— Для мене це зовсім не очевидно, запевняю вас.
— Ви лиш поміркуйте трохи…
— Їдьмо, Джайлзе. — сказала Ґвенда. — Ми запізнимося.
Коли вони поїхали, міс Марпл заусміхалася сама до себе.
— Ця старенька іноді мене дратує, — сказав Джайлз. — Я не знаю, що, у біса, тепер вариться в її голові.
Вони приїхали до доктора Кеннеді вчасно.
Сам доктор відчинив їм двері.
— Я відпустив свою економку до вечора, — сказав він. — Думаю, так буде краще.
Він провів їх до вітальні де вже стояла чайна таця з філіжанками та блюдцями, лежали бутерброди й тістечка.
— Філіжанка чаю — це добрий початок, ви зі мною згодні? — досить невпевнено запитав він Ґвенду. — Це допоможе місіс Кімбл розслабитися й усе таке.
— Ви маєте цілковиту слушність, — сказала Ґвенда.
— А як бути з вами двома? Чи слід мені відрекомендувати вас відразу? Чи це перешкодить їй говорити відверто?
Ґвенда повільно сказала:
— Сільські люди дуже підозріливі. Мабуть, буде ліпше, якщо ви приймете її сам-один.
— Я теж так думаю, — погодився з нею Джайлз.
Доктор Кеннеді сказав:
— Якщо ви сидітимете в сусідній кімнаті й двері до неї залишити трохи прочиненими, то ви зможете почути все, що тут говоритиметься. Я вважаю, за тих обставин, які склалися, так буде найкраще.
— Це, звичайно, можна вважати підслуховуванням, але мені байдуже, — сказала Ґвенда.
Доктор Кеннеді слабко усміхнувся й сказав:
— Я не думаю, що тут може йтися про якийсь етичний принцип. Я не збираюся давати їй обіцянку тримати все в таємниці — хоч і готовий дати їй свою пораду, якщо вона її в мене попросить.
Він подивився на свій годинник.
— Поїзд має прибути на станцію Вудлі-Роуд о четвертій тридцять п'ять. До його прибуття залишилося кілька хвилин. Потім їй знадобиться ще хвилин п'ять, щоб піднятися на пагорб.
Він неспокійно заходив по кімнаті. Обличчя в нього було втомлене й напружене.
— Я не розумію, — сказав він. — Я зовсім не розумію, що все це означає. Якщо Гелена ніколи не покинула той дім, якщо її листи до мене були фальшивками… — Ґвенда смикнулася, але Джайлз зупинив її кивком голови. Доктор провадив: — Якщо бідолашний Келвін її не вбив, то що, на Бога, могло там статися?
— Її вбив хтось інший, — сказала Ґвенда.
— Але ж, моя люба дитино, якщо її вбив хтось інший, тоді чому Келвін так уперто наполягав, що вбив її він?