— Як дивно, — сказала Ґвенда. — О котрій годині він був?
— Десь о четвертій або трохи пізніше. А потім приїхав іще один джентльмен у великому жовтому автомобілі. Він був переконаний, що ви чекали на нього. Ніяк не хотів зі мною погодитися, коли я сказала йому, що ні. Чекав вас двадцять хвилин. Я навіть подумала, ви збиралися запросити кількох людей на чай, а потім про це забули.
— Ні, — сказала Ґвенда. — Диво та й годі.
— Зателефонуймо Фейнові, — сказав Джайлз. — Не думаю, що він уже спить.
Він зробив, як задумав:
— Даруйте мені, — сказав він, — я розмовляю з містером Фейном? Це Джайлз Рід. Нам сказали, ви навідували нас сьогодні пополудні. Що? Ні, ні, я в цьому переконаний. Так, я теж здивований.
Він поклав слухавку.
— Я не можу отямитися від подиву. Сьогодні вранці йому зателефонували в його контору й залишили послання від нас, де ми запитували, чи зможе він навідати час сьогодні пополудні в дуже важливій справі.
Джайлз і Ґвенда ошелешено подивились одне на одного. Потім Ґвенда сказала:
— Зателефонуй Ефлікові.
Джайлз знову підійшов до телефону, знайшов номер і подзвонив. Це забрало трохи більше часу, але зрештою його з'єднали.
— Містер Ефлік? Це Джайлз Рід. Я…
Але тут мову йому, певно, урвав потік слів із протилежного кінця дроту.
Нарешті він спромігся сказати:
— Але ж ні, запевняю вас… Ми й на думці не мали нічого подібного. Так, так, я знаю, ви чоловік дуже зайнятий. Я б ніколи собі не дозволив… Але, послухайте, хто вам телефонував? Чоловік? Ні, запевняю вас, то був не я… Ні, ні… Так, я згоден із вами, це ні на що не схоже.
Він поклав слухавку й повернувся до столу.
— Ось така історія, — сказав він. — Якийсь чоловік що назвався мною, зателефонував Ефлікові й попросив його приїхати сюди. Сказав, що йдеться про велику суму грошей.
Вони подивились одне на одного.
— Це міг бути хтось із них, — сказала Ґвенда. — Хтось із них убив Лілі й приїхав сюди, щоб забезпечити собі алібі.
— Навряд чи йшлося про алібі, моя люба. — сказала міс Марпл.
— Я маю на увазі алібі не в точному розумінні цього слова, а в тому, щоб виправдати відсутність у своєму офісі. Я маю на увазі, що один із них каже правду, а другий бреше. Один із них зателефонував другому й попросив його приїхати сюди, щоб перекинути на нього підозру, але ми не знаємо, хто це був. Тепер очевидно, що вбивця — один із них. Фейн або Ефлік. Я думаю, Ефлік.
— А я думаю, Волтер Фейн, — сказав Джайлз.
Обоє подивилися на міс Марпл.
Вона похитала головою.
— Існує ще одна можливість, — сказала вона.
— Звичайно. Ерскін.
Джайлз майже побіг до телефону.
— Що ти хочеш зробиш?
— Замовити міжміський дзвінок у Нортумберленд.
— О Джайлзе, невже ти справді думаєш…
— Ми повинні знати. Якщо він там — він не міг убити Лілі Кімбл сьогодні пополудні. Думаю, у нього немає приватного літака чи ще якоїсь чортівні.
Вони мовчки чекали, поки задзвонив телефон.
Джайлз підняв слухавку.
— Ви просили з'єднати вас із майором Ерскіном. Говоріть. Майор Ерскін слухає.
Нервово кахикнувши, Джайлз сказав:
— Ер… Ерскін? Це Джайлз Рід — атож, це Рід.
Він скинув на Ґвенду розпачливим поглядом, у якому ясно читалося:
«Що, у біса, я тепер маю йому сказати?»
Ґвенда підхопилася на ноги й вихопила в нього слухавку:
— Майор Ерскін? Це місіс Рід на телефоні. Нам повідомили, що продається будинок. Лінскот Брейк. Ви щось про нього чули? Це десь недалеко від вас, я думаю.
Голос Ерскіна відповів:
— Лінскот Брейк? Ні, я ніколи про такий будинок не чув. На яке місто туди надходить пошта?
— Назву дуже змазано, — сказала Ґвенда. — Ви знаєте, які жахливі рекламні повідомлення надсилають нам агенти з продажу нерухомості. Але це за п'ятнадцять миль від Дейта, тож ми подумали…
— Мені шкода, але я ніколи про такий будинок не чув. Хто там живе?
— О, він порожній. Але не турбуйтеся, ми вже фактично знайшли собі дім. Пробачте, що потурбувала вас. Певно, ви були зайняті.
— Ні, зовсім ні. Робив лише таку-сяку домашню роботу. Моєї дружини немає вдома. А наша кухарка поїхала до своєї матері, тож я тут готував дещо. Боюся, я в цьому ділі дуже невправний. У саду мені легше.
— Я завжди віддаю перевагу садівництву перед домашньою роботою. Сподіваюся, ваша дружина не хвора?
— О, ні, ні, вона поїхала до сестри. Завтра повернеться.
— Тоді на добраніч і ще раз пробачте, що потурбувала вас.
Вона поклала слухавку.
— Ерскін до цього непричетний, — сказала вона з тріумфом у голосі. — Його дружини немає вдома, і він робить усю домашню роботу. Отже, залишаються тільки двоє. Ви згодні, міс Марпл?