Фрагменти всіляких неймовірних пояснень вихором закручувалися в її голові… Можливо, її мозок перестав сприймати час нормально і плутає минуле з майбутнім?..
Якщо випадок із доріжкою в саду та з дверима до їдальні ще якось можна було пояснити простим збігом, то у випадку зі шпалерами такого збігу бути просто не могло. Неможливо уявити собі шпалери з таким складним конкретним візерунком, а потім знайти точно такі самі, які собі уявила… Ні, має бути якесь пояснення, що втікає від неї й водночас… атож, водночас лякає її. Знову й знову виходило так, що вона дивилася не вперед, а назад — назад до колишнього стану, у якому перебував цей дім. У будь-яку мить вона може побачити щось іще — щось таке, чого їй не хочеться бачити… Будинок її лякає… Але чи справа в будинку, чи в ній самій? Вона не хоче належати до тих людей, які бачать те, чого ніхто інший не бачить…
Вона набрала повні груди повітря, накинула пальто й швидко вислизнула з дому. На пошті надіслала таку телеграму:
Вест, Едвей-сквер 19 Челсі Лондон. Я передумала. Можна мені приїхати до вас завтра?
Ґвенда.
Вона надіслала телеграму з оплаченою відповіддю.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
«Накрийте їй обличчя…»
Реймонд Вест із дружиною зробили все, від них залежне, щоб молода дружина Джайлза почувалася в них добре. І то не їхня провина, що в їхній присутності їй було якось не по собі. Ґвенда вочевидь нервувалася, дивлячись приголомшеним поглядом на Реймонда з його дивною зовнішністю, — він чимось нагадував їй крука, що готується до стрибка, — отим розкуйовдженим волоссям та бурхливими й мало зрозумілими їй висловлюваннями. І він, і Джоун, здавалося, розмовляли якоюсь лише їм зрозумілою мовою. Ґвенді ще ніколи не доводилося бувати в атмосфері інтелектуального снобізму, і вона почувалася в ній досить незатишно.
— Ми хочемо повести вас до театру на виставу або дві, — сказав Реймонд Ґвенді, яка пила джин, хоч після своєї подорожі радше випила б філіжанку чаю.
Ґвенда зраділа, почувши цю пропозицію.
— Сьогодні ввечері ми підемо дивитися балет у Седлерс-Велзі, а завтра — після святкової вечірки на честь іменин моєї незрівнянної тітоньки Джейн — відвідаємо спектакль «Герцогиня д'Амальфі» з Гілґедом у головній ролі, а в п'ятницю ви просто повинні побачити виставу «Хода безногих». Цю драму перекладено з російської, і нічого більш значущого за останні двадцять років не з'являлося на театральній сцені. Її ставлять у театрі Вітмора.
Ґвенда подякувала за ці плани з організації її дозвілля. Зрештою, коли приїде Джайлз, вони з ним неодмінно відвідуватимуть музичні вистави й усе таке. Вона відчула легку підозру стосовно «Ходи безногих», але не виключила можливості, що вистава їй сподобається — хоч «значущі» п'єси саме тим і відзначалися, що, як правило, ніколи нікому не подобалися.
— Ви будете у захваті від моєї тітки Джейн, — сказав Реймонд. — Вона — типовий уламок історії, вікторіанський до самих кісток. Усі ніжки її туалетних столиків обмотані чинцом. Вона живе в селі, де ніколи нічого не відбувається, як ото в застояному ставку.
— Але одного разу там щось таки відбулося, — сухо кинула його дружина.
— Звичайна собі драма пристрасті, досить груба, без найменшої витонченості.
— А проте вона тоді дуже тебе зацікавила, — нагадала йому Джоун із лукавою усмішкою.
— Я іноді ладен зіграти в крикет навіть у найглухішому селі, — з гідністю сказав Реймонд.
— А проте тітка Джейн відзначилася при розслідуванні того вбивства.
— О, звичайно, вона — жінка не дурна. І дуже любить розв'язувати складні задачі.
— Задачі? — перепитала Ґвенда, подумавши про арифметику.
Реймонд махнув рукою.
— Задачі, що їх ставить перед нами життя. Наприклад, чому дружина крамаря прийшла з парасолькою на церковні збори в погожий сонячний день. Або чому в такому-то місці знайдено баночку солоних креветок. Або куди подівся стихар вікарія. Жодну з таких загадок моя тітка Джейн не залишає поза увагою. Тож, якщо ви маєте якусь нерозв'язану задачу у своєму житті, розкажіть про неї, Ґвендо, їй. Вона знайде на неї відповідь.
Він засміявся, і Ґвенда засміялася теж, хоч сміятися їй зовсім не хотілося. Її познайомили з тіткою Джейн або, по-іншому, міс Марпл, наступного дня. Це була приємна літня дама, висока й тендітна, з рожевими щоками, синіми очима й лагідними, хоча й дещо метушливими манерами. У її синіх очах нерідко миготіли лукаві іскорки.