- Я тiльки висловив припущення, з яким ви люб'язно погодилися. - Мiкейрос вiдчув, що Крiшна каже неправду. Просто йому не хочеться, щоб господар вважав нiби вiн дуже цiкавиться ним. - Досi вченим i мандрiвникам вдавалося знаходити чимало всiляких наскельних малюнкiв та пiктограм. Сцени полювання, зображення тварин i рослин... Але нiхто й нiколи не надавав цим малюнкам такого значення i не висував таких теорiй, як ви. Ну, а тепер уже - й вашi послiдовники, яких поки що не так багато, як би вам хотiлося.
- Маєте рацiю, - буркнув Мiкейрос. - Не так багато.
- То чим ви мотивуєте таку увагу саме до цих зображень? Менi цiкаво знати вашу думку.
- Пробачте, це цiкавить саме вас i тiльки вас особисто чи, можливо, за вами стоять iще люди, i їм справдi небайдуже, в який спосiб буде витлумачено тексти цих плит? Я маю на увазi професiйний iнтерес.
На якусь мить вони зустрiлися поглядами, i Мiкейрос вiдчув, що, напевне, вперше за весь вечiр вiн припустився помилки. I то досить серйозної. Не слiд було питати про це, не слiд...
- Усе, про що я запитую, цiкавить тiльки мене особисто, - досить твердо сказав Крiшна. - Якщо вам щось не подобається в моєму запитаннi, можете й не вiдповiдати. Але чому б двом ученим, альпiнiстам i археологам, яких доля звела пiд одним дахом у цих святих горах, не поговорити про такi речi?
Минуло кiлька хвилин, перш нiж Мiкейросовi вдалося опанувати себе i вiн змiг досить вимушено всмiхнутися.
- По-перше, досi я навiть не здогадувався, що ви не тiльки альпiнiст, а й археолог. А по-друге, як учений ви могли репрезентувати тут певну наукову установу, фiрму, компанiю... Наприклад, телевiзiйну чи радiокорпорацiю... Отож у моєму запитаннi нема нiчого особливого. Що ж до кам'яних плит, то ви могли б знати: вони не мають нiчого спiльного з наскельними малюнками первiсних людей, якi ми час вiд часу знаходимо по iнших континентах, особливо в Азiї i, зокрема, в Сибiру. Цi плити залишено нам у спадок людьми надзвичайно високої культури. У своєму науковому й технiчному розвитку тi люди безсумнiвно стояли на вищому щаблi розвитку, нiж стоїть нинi наша цивiлiзацiя. Поки що не вдалося розшифрувати й чвертi того, що ми маємо. Але плити цi - точнiше, значна частина їх - були залишенi в культових центрах i потiм оберiгалися iнками як послання до нас, у двадцятий чи навiть двадцять перший вiк. Так, справдi, досi не розшифровано й чвертi того, що знайдено, а знайдено ж iще далеко не всi кам'янi "листи". В моїй колекцiї майже три тисячi плит...
- Майже три тисячi? - аж подався вперед Крiшна. - Ви називаєте реальну цифру?
- Можете полiчити, якщо не вiрите. На вулицi, на отому плато за будинком, виставлено найбiльшi плити. Чимало їх, менших, є в кiмнатах, у двох майстернях, прибудованих до вiлли, та в пiдвалi. Зо три сотнi - у моєму будиночку в мiстечку.
- Тодi ви навiть не уявляєте, яким багатством володiєте.
- Я живу досить скромно, як бачите... А багатством цим володiє моя країна, людство. Я тiльки сторож та ще трiшки... дослiдник. Головне, що хоч цю кiлькiсть плит знайдено, що вони не знищенi, не попали до рук якихось невiгласiв чи просто випадкових людей, якi розкидали б їх по приватних колекцiях. Досi багато вчених має мене за дивака, вони скептично ставляться до моєї теорiї походження цих плит, а уряд не поспiшає iз створенням спецiальної комiсiї. Вдаючись до найновiших методiв i засобiв дослiдження, така комiсiя могла б узятися до вивчення цього кам'яного лiтопису... Ну що ж, мене це засмучує. Але не пригнiчує. Певен, що рано чи пiзно, а плити дочекаються свого часу.
- Безсумнiвно. I все-таки, навiть не маючи пiдтримки уряду, ви зумiли прочитати деякi послання. Про це не раз писалось у латиноамериканськiй пресi, яка останнiм часом виявляє дедалi бiльший iнтерес до колекцiї сеньйора Мiкейроса. Та й телебачення теж. Здається, у вас нещодавно побував навiть якийсь болгарський кiнооператор, який зняв двi стрiчки про вашi плити.
- Про це теж писали газети.
- Так, - кинув Крiшна. - А цiкаво, що пишуть нам люди тiєї високорозвиненої цивiлiзацiї? Якщо це, звичайно, не державна чи ваша, суто наукова, таємниця.
Мiкейрос якусь мить сидiв мовчки, потiм, зiтхнувши, пiдвiвся з-за столу i пiдiйшов до камiна.
- Давайте помiркуємо разом, - задумливо мовив вiн. - Вам, напевне, краще, нiж менi вiдомо, чого досягла наша цивiлiзацiя в розвитку науки, культури, технiки, природознавства. Але, досягаючи всього цього, ми водночас чимраз ближче пiдступаємо до тiєї межi, коли, захопившись одним iз воєнних конфлiктiв, можемо знищити якщо не планету загалом, то принаймнi ту частину людства, що рухає нинi науково-технiчний розвиток суспiльства. Говоритимемо конкретнiше... Чи подбали ми про те, щоб у разi якоїсь суперкатастрофи - чи то ядерної вiйни, чи якогось природного катаклiзму - залишити по собi вiдомостi про нашi досягнення, словом, передати щось у спадок тим, хто лишиться пiсля нас i, можливо, знову змушений буде починати з кам'яної сокири? А таке не виключено. У чому, власне, зберiгаються нашi знання, нашi науковi досягнення, закодованi в теореми, формули, схеми, теорiї? Книжки, фiльми, магнiтофоннi плiвки... Але ж неважко припустити, що за будь-якої катастрофи все це загине разом з нами, а може, ще й ранiше вiд нас. А уявiть собi становище людей, якi вцiлiють пiсля ядерної вiйни, однак лишаться без бiблiотек... Чого ми вартi без них? Що вмiє робити кожен з нас, якщо загине оцей "колективний мозок" - бiблiотеки?
- Я розумiю вас. I згоден: ви маєте рацiю.
- Отож я припускаю, що колись тут, на цьому континентi або на землi, яка прилягала до Пiвденної Америки (можливо то й була легендарна Атлантида), людство досягало досить високого розвитку цивiлiзацiї. Такого, що змогло передбачити загибель свого континенту. I цi люди замислились: а як же зберегти знання, якi вони набули, для поколiнь прийдешнiх, для цивiлiзацiї, що вiдродиться пiсля них? Нехай навiть на iнших материках? На чому описати свою спадщину? На паперi, якщо вони знали його? На пергаментi? I знайшли єдино правильний вихiд: закодувати все це пiктограмами на кам'яних плитах. Тiльки камiнь змiг пережити всi катастрофи, пережити вiки й донести до нас усе, що зашифрували на ньому нашi далекi предки.
- А вони самi, автори цих послань, загинули?
- Я вважаю, що велика група вчених тiєї цивiлiзацiї зумiла врятуватися на космiчних кораблях, якi стартували з космодрому на плато Наска. Ви чули про нього?
- Нiхто не може сказати що це був саме космодром.
- Так, нiхто. Але я глибоко переконаний у цьому. Передбачаючи загибель Атлантиди, називатимемо її умовно так, цi вченi разом з тисячами своїх землякiв перебралися сюди, на американський континент, де жили тодi ще дуже слабо розвиненi племена (порiвняймо для прикладу сучасний розвиток суспiльства у Сполучених Штатах i Європi з розвитком племен, що проживають на Папуа - Новiй Гвiнеї), i збудували тут космодром. А в слушний час їхнi кораблi вирушали до однiєї з планет, яка вже була їм вiдомою i на якiй встигли побувати їхнi астронавти. Але перед тим як. полетiти, вченi намовили тисячi своїх побратимiв день при дневi висiкати на кам'яних плитах малюнки, схеми та всiлякi зображення, смислу яких тi рiзьбярi, можливо, й не розумiли. I рiзьбярi "списали" пiктограмами п'ять, шiсть, а може, й десять тисяч плит, розкидавши їх по континенту. Цi послання не могла "написати" одна людина чи навiть невеличка групка людей. Зображення на них, так само, як i гiгантськi зображення на плато Наска, могли створювати лише тисячi людей, якi вже не дбали про свiй прожиток. Адже не стане проста людина, яка дбає про щоденний шматок хлiба, ось так, знiчев'я, марудитись над якимись там плитами. I оцей космодром на плато Наска, то, власне, теж велетенська плита, гiгантський лист iз минувшини.
- Логiчно, пане Мiкейрос, логiчно.
- Ясна рiч, я не здатний зараз сказати з певнiстю, що саме вiдбувалося в тi часи. Припускаю лише, що вся науково-технiчна елiта або загинула, або подалась у космос, а тут залишилися тiльки представники нижчих верств, серед яких було надзвичайно мало високоосвiчених людей. Так само може iснувати кiлька версiй щодо того, який вплив тiєї цивiлiзацiї зазнали мiсцевi iндiанськi племена. Але те, що iнки успадкували вiд тiєї цивiлiзацiї культуру i деякi науковi досягнення, то це безсумнiвно. Хоч, на жаль, далеко не вся iнформацiя була доступною навiть їм.