Коли він вирушив у подорож, під час якої ми з ним перетнулися, йому минало двадцять третій. Тоді в нього за плечима було чотири семестри навчання у ґданській Політехніці та ще чотири — у високих школах Брауншвайґа й Карлсруе; нещодавно, без особливого блиску та оркестрового тушу з пристойними результатами він витримав перший випускний іспит й зробив подання до фірми «Тундер & Вільмс» на посаду інженера-стажера, аби пройти практику на верфі. В цій точці його шлях зазнав ось якого повороту.
До головного іспиту він мав тяжко й наполегливо працювати й, повернувшись додому, був ще блідіший, аніж то пасувало його типу. Доктор Гайдекінд, тільки-но його побачив, висловив своє незадоволення й приписав зміну повітря, тобто — радикальну зміну. Нордернай чи то Вік на Форі цього разу не допоможуть, сказав він, і якщо хтось хотів би чути його думку, то перед тим, як Ганс Касторп піде на верф, він має провести кілька тижнів у горах.
То дуже добре, мовив консул Тінаппель до свого племінника та прийомного сина, але по тому, влітку їхні шляхи розійшлись, адже його, консула, в гори не затягла б і четвірка коней. Йому це аж ніяк не пасувало, йому потрібен був нормальний атмосферний тиск, а то ще трапиться якась дурниця. Нехай у гори Ганс Касторп іде сам. До речі, може відвідати Йоахима Цімсена.
То була цілком природна пропозиція. Адже Йоахим Цімсен був хворий — не те, що Ганс Касторп, а таки серйозно хворий. То був таки добрий переляк для всіх. Йоахим завжди був схильним до катарів та лихоманки, і в один чудовий день дійшло вже до кривавого харкотиння, тож він мусив терміново відбути в Давос, у зв'язку з чим дуже побивався й шкодував, адже майже досяг своєї мети. За бажанням батьків, кілька семестрів він студіював юриспруденцію, та врешті не міг стримати свого потягу, записався до війська юнкером та й незабаром одержав місце. Й ось уже протягом п'яти місяців він сидів у міжнародному санаторії «Берґгоф» (головний лікар: надвірний радник доктор Беренс) та гинув з нудьги як він писав у листівках. Якщо вже Ганс Касторп, перед тим як піти до «Тундер & Вільмс», хотів зробити для себе ту дрібничку, то було логічним також поїхати туди само, аби скласти компанію для свого бідного брата — для обох то було найприємнішим варіантом.
Коли Ганс Касторп вирішив їхати, літо було вже в розпалі. Наступали останні дні червня.
Він їхав на три тижні.
Розділ третій
Благопристойне затемнення
Ганс Касторп боявся, що проспить, оскільки напередодні почувався страшенно стомленим, та був на ногах навіть раніше, ніж було потрібно, й мав безліч часу для звичних ранкових процедур, для своїх високоцивілізаційних звичок, серед яких головну роль відігравали гумова ванночка, дерев'яна мисочка із зеленим лавандовим милом та приналежний до неї солом'яний пензлик — ці заняття догляду за тілом поєднувалися з іншими — випаковуванням та впаковуванням. Проводячи посрібленим станком по щоці, вкритій парфумованою піною, він пригадував свої плутані сни й поблажливо, з посмішкою, з почуттям розумової переваги людини, що голиться при денному світлі, хитав головою на такі дурниці. Все-таки відпочив він не достатньо, але мав почуття ранкової свіжости.
Витираючи руки, з напудреними щоками, у фільдекосових підштаниках та червоних, сап'янових пантофлях, він вийшов на балкон, що тягся на весь поверх і був перегороджений непрозорими скляними стінками, що відділяли кожну окрему кімнату, але не доходили до самих перил. Ранок був прохолодний і хмарний. Видовжені пасма туману нерухомо зависли обабіч пагорбів, а масивні, білі й сірі скупчення хмар здіймалися над віддаленими горами. То там, то там проглядали клапті та смужки блакитного неба, а коли визирало сонце, селище в глибині долини ряхтіло білим світлом на тлі темного смерекового лісу косогору. Десь лунала ранкова музика, напевне, в тому самому готелі, де вчора ввечері був концерт. Навкруги ширилися приглушені акорди хоралу, після паузи зазвучав марш, і Ганс Касторп, який щиро любив музику, оскільки вона діяла на нього цілком як портер до сніданку: глибоко заспокійливо, наркотично, викликаючи напівдрімотний стан, тож він задоволено прислухався, схилив голову набік, розтулив рота й примружив ледь почервонілі очі.
Внизу зміїлася доріжка до санаторію, якою піднімався він учора ввечері. Серед мокрої трави косогору рясніли короткі стебла тирлича із зіркастими квіточками. Частина плато була відгороджена під сад, там були вимощені рінню доріжки, клумби, а біля пишної ялини — штучний кам'яний грот. З південного боку проглядав укритий бляхою павільйон із шезлонгами, поряд — червоно-брунатний флагшток із натягнутим на шворці прапорцем — фантазійною фаною із зеленим та білим полем і зміїною емблемою медицини посередині.
Садом ішла якась жінка, літня дама з похмурим, ба навіть трагічним виразом обличчя. Одягнена повністю в чорне, з чорною стрічкою в скуйовдженому, чорному з сивиною волоссі, вона швидко, безшумно простувала доріжкою, її ноги були напівзігнуті в колінах, руки вона незграбно викидала вперед, незворушно втупившись поперед себе з-під наморщеного чола чорними, як вуглини очима, що знизу були підведені обвислими капшуками. Її старіюче, південного типу бліде обличчя з великими, зажурено скошеними донизу вустами нагадувало Гансові Касторпу портрет відомої трагічної акторки, який він колись бачив; було трохи моторошно бачити, як бліда жінка в чорному, здається, й не відаючи того, підлаштовує свої довгі, смутні кроки до такту долинаючої маршевої музики.
Задумливо й зі співчуттям поглянув Ганс Касторп на неї, і йому здалося, ніби ця сумна з'ява трохи затьмарила ранкове сонце. Водночас він уловив іще щось, ледь відчутне, звуки, які долинали з кімнати ліворуч, кімнати російського подружжя, як сказав Йоахим, ці звуки ніяк не пасували до ясного, свіжого ранку, здавалося, вони якось липко його забруднюють. Ганс Касторп пригадав, що вже вчора щось таке чув, але втома завадила йому звернути на це увагу. То була якась боротьба, підхихикування, сопіння, чиє непристойне походження не могло довго залишатись незбагненним для хлопця, хоча спочатку він простодушно шукав цьому яке-небудь безвинне пояснення. Цій простодушності можна було б дати й інше ім'я, наприклад, таке трохи прив'яле, як душевна чистота, або серйозне й гарне, як соромливість, або ж принизливе, як нелюбов до правди та лицемірство, ба навіть таке як містичний острах та побожність — у ставленні Ганса Касторпа до звуків за стіною було потроху від усього цього, на обличчі це відбилося в благопристойній насупленості, так ніби про те, що чув, він не хотів нічого знати: не надто оригінальний вираз стриманости, до якої він удавався за певних обставин.
Отже, з цією міною він зайшов з балкона до кімнати, аби далі не підслуховувати дії, які здалися йому серйозними, навіть потрясли його, хоч вони й маскувалися під хихикання. Та в кімнаті кудовчення за стіною було ще більш чутним. Йому здалося, ніби то біганина по меблях: грюкнув додолу стілець, хтось когось ухопив, якісь ляпаси, поцілунки, до цього домішувалися звуки вальсу, заяложений мотив, що долинав з вулиці й супроводжував невидиму сцену. З рушником у руці Ганс Касторп дослухався проти власної волі. Й нараз аж почервонів під шаром пудри, адже те, наближення чого він чітко чув, настало й гра вже безо всяких сумнівів перейшла до тваринного. «Господи, ну й ну!» — подумав він, обернувшись та зумисно рухаючись із шумом, завершував свій туалет. Це все ж таки подружня пара, отже все тут гаразд. Але серед білого ранку це вже було занадто. Та здається мені, що вчора ввечері вони також не мали спокою. Врешті, вони ж хворі, чи, принаймні, одне з них, тож було б зовсім не зайве проявити якусь стриманість. Хоча, насправді, скандальним є те, що тут такі тонкі стіни й все ясно чути, це ж просто нестерпно! Звичайно, дешево будували, непристойно дешево будували! Чи ці люди трапляться мені на очі, а, може, навіть нас познайомлять? Це було б страшенно незручно. Тут Ганс Касторп подивувався, помітивши, що рум'янець на його свіжопоголених щоках не збирався зникати, принаймні оте почуття тепла, яке його супроводжувало, вперто залишалося й було нічим іншим, як жаром на обличчі — від якого він страждав учора ввечері аж поки заснув, а тепер — проступило знову. Від цього його ставлення до подружжя за стіною не стало приязнішим, він навіть пробурчав під ніс дуже негативне слово на їхню адресу й здуру ще раз умився, щоб охолодити обличчя, від чого вийшло ще гірше. І так сталося, що, коли його брат у перших бадьоро постукав у двері, то почув у відповідь незадоволений вигук, а коли Йоахим зайшов до кімнати, Ганс Касторп зовсім не мав вигляду свіжої й поранковому бадьорої людини.