Дивним чином на це Ганс Касторп відповів лише запитанням, чи можна тут знайти таке пиво, як портер, а коли його двоюрідний брат глянув на нього трохи здивовано, то помітив, що той буквально засинає — власне, він уже спав.
— Та ти засинаєш! — сказав Йоахим. — Ходімо, вже час спати нам обом.
— Ще зовсім не час, — сказав Ганс Касторп, ледь ворушачи язиком. Проте він все-таки пішов, трохи згорбившись і незграбно переставляючи ноги, як людина, що від утоми буквально падає з ніг. Він змушений був з останніх сил взяти себе в руки, коли у ледь освітленому холі почув голос Йоахима:
— Там сидить Кроковскі. Гадаю, я мушу тебе швидко відрекомендувати.
Кроковскі сидів на світлі перед салонним каміном, недалеко від прочинених розсувних дверей, і читав газету. Коли молоді люди попрямували до нього, він підвівсь, а Йоахим по-військовому сказав:
— Пане докторе, дозвольте, будь ласка, відрекомендувати вам мого брата в перших Касторпа з Гамбурга. Він оце приїхав.
Доктор Кроковскі привітав нового гостя зі своєрідною щирою, вайлуватою й бадьорою сердечністю, так ніби хотів натякнути, що у спілкуванні з ним тет-а-тет жодна ніяковість недоречна, пасує лише радісна довірливість. Йому було під тридцять п'ять, він був кремезним, огрядним, значно меншим на зріст за обох двоюрідних братів, тож йому доводилося, розмовляючи з ними, закидати голову трохи набік; він був неймовірно блідий, блідість ніби просвічувалася крізь шкіру, й це враження посилював темний жар його очей, чорні брови і досить довга ледь шпакувата, навпіл розділена борода. На ньому був чорний двобортний костюм, чорні з дірочками, схожі на сандалі черевики, товсті сірі вовняні шкарпети та м'який широкий шарф, який Ганс Касторп колись бачив лише на одному фотографі з Ґданська. Це надавало доктору Кроковскі таки справді артистичного вигляду. Щиро посміхаючись крізь бороду жовтавими зубами, він потис хлопцеві руку, при цьому проказуючи баритоном з ледь помітним іноземним акцентом:
— Ласкаво просимо, пане Касторп! Бажаю вам швидко акліматизуватися й почуватись у нашому колі якнайкраще. Вибачте за запитання, ви прибули до нас як пацієнт?
Було зворушливо дивитись, як Ганс Касторп намагається демонструвати свою ввічливість та перебороти сон. Його дратувало те, що перебуває в такій поганій формі й з недовірливою самовпевненістю молодости вбачав у посмішці та бадьорому настрої асистента ознаку поблажливої іронії. Він відповів, що приїхав на три тижні, згадав про свій іспит, а щодо лікування, то він, слава Богу, цілком здоровий.
— Справді? — перепитав доктор Кроковскі, при цьому витягти голову й схиливши її набік, ніби глузував, і ще ширше посміхаючись... — Тоді ви феномен, гідний усебічного вивчення! Мені, зокрема, ще ніколи не траплялась абсолютно здорова людина. Вибачте за запитання, але що то за іспит, який ви витримали?
— Я інженер, пане докторе, — відповів Ганс Касторп зі стриманою гідністю.
— А, інженер! — і посмішка доктора Кроковскі зразу поблякла, на якусь мить втратила сердечність. — Славно-славно. Отже ви не прийматимете тут жодних медичних процедур, ні в фізичному, ані в психічному розумінні?
— Ні, дуже дякую! — сказав Ганс Касторп, ледь не відступаючи крок назад.
Тут посмішка доктора Кроковскі знову переможно засяяла й знову, потискуючи хлопцеві руку, він голосно вигукнув:
— Ну, гарного вам сну з почуттям вашого бездоганного здоров'я, пане Касторп! На добраніч і до побачення! — з цими словами він відпустив молодих людей і знову сів до своєї газети.
Ліфт уже не працював, тож назад вони підіймалися сходами, підіймалися мовчки, трохи приголомшені від зустрічі з доктором Кроковскі. Йоахим провів Ганса Касторпа до номера тридцять чотири, куди кульгавий консьєрж і справді доставив багаж, вони побалакали ще хвилин з п'ятнадцять, поки Ганс Касторп діставав з валізи нічну білизну й речі для ванни, при цьому курячи товсту, слабку цигарку. До сигари сьогодні він не добрався, що здалось йому самому дивним і незвичайним.
— Він виглядає дуже поважно, — сказав Ганс Касторп, випускаючи ротом дим. — Блідий як стіна. Але, слухай, його взуття просто жахливе. Сірі вовняні шкарпетки та оті сандалі. Він часом наприкінці не образився?
— Кроковскі досить чутливий, — визнав Йоахим. — Ти не мав так різко відмовлятись од медичних процедур, принаймні, не від психічних. Йому не подобається, якщо хтось їх уникає. Зі мною він також не дуже спілкується, оскільки я йому не достатньо довіряю. Вряди-годи розповідаю йому про який-небудь свій сон, аби він мав що розчленувати.
— Ну, то, певно, я його образив, — сказав Ганс Касторп з досадою, оскільки відчував незадоволення самим собою, адже через нього хтось образивсь. І втома навалилася на нього з новою силою.
— На добраніч, — сказав він, — я падаю з ніг.
— О восьмій я зайду по тебе до сніданку, — сказав Йоахим на прощання.
Ганс Касторп нашвидкуруч провів вечірній туалет. Заледве встиг вимкнути настільну лампу, як сон здолав його, і він встиг ще раз здригнутися, згадавши, що позавчора на цьому ліжку померла людина. «То, напевне, не вперше, — сказав він до себе так, наче це могло його заспокоїти. — Це просто смертний одр, звичайний смертний одр». І заснув.
Та тільки-но заснув, йому почало щось снитися, і снилось аж до ранку. Переважно він бачив Йоахима Цімсена у дивній, скоцюрбленій позі, який спускався саньми з крутої гори. Мав таку саму фосфоресцентно бліду шкіру, як і доктор Кроковскі, а попереду сидів юнкер, який мав досить непевний вигляд, як людина, про яку лише відомо, як вона кашляє, він тими саньми й правив. «Для нас це все однаково тут, нагорі», — казав скоцюрблений Йоахим, і цього разу він, а не юнкер, зайшовся тим кашоподібним кашлем, від чого Ганс Касторп гірко розплакався й згадав, що йому треба бігти до аптеки по крем від холоду. Та на його шляху сиділа пані Ілтіс із гострим обличчям і тримала щось у руках, що напевне мало бути її «стерилетом», але насправді було безпечним станком для гоління. Це знову розсмішило Ганса Касторпа, й так його кидало з одного настрою до іншого, аж поки крізь напіввідчинені балконні двері засірів ранок і збудив його.
Розділ другий
Про хрестильну чашу та діда в двох іпостасях
Про батьківський дім Ганс Касторп мав лише туманний спогад; батька й матір він майже не знав. Вони померли один за одним між п'ятим та сьомим роками його життя, спершу мати, цілком несподівано, напередодні пологів, унаслідок закупорення судин через запалення нервів — емболія, за словами доктора Гайдекінда, що миттєво спричинила параліч серця, — мати саме сміялася, сидячи в ліжку, здавалося, що вона впала від сміху, а насправді тому, що була вже мертва. Батькові, Гансу Герману Касторпові, зрозуміти таке було не легко, й бувши тісно прив'язаним до своєї жінки й, зі свого боку, не відзначаючись силою, він не зміг цього передолати. Його душа зазнала непоправного удару, перебуваючи в приголомшеному стані, він припускався комерційних прорахунків, тож фірма «Касторп та Син» зазнавала відчутних збитків; за рік, навесні, під час перевірки складів на портових протягах він заробив собі запалення легень, й, оскільки його підірване серце не могло витримати високої температури, то за п'ять днів батько помер, незважаючи на всі зусилля доктора Гайдекінда, і в супроводі багатьох міщан вирушив слідом за своєю дружиною до Касторпського сімейного склепу, що на цвинтарі церкви Святої Катерини, в мальовничому місці з видом на ботанічний сад.
Батьків батько, сенатор, не надовго пережив сина й, до речі, також помер внаслідок запалення легень, причому в жахливих конвульсіях та муках, оскільки на відміну від свого сина, старий Ганс Лоренц Касторп був міцно вкоріненої в житті натури і довго боровся за життя. Отож якийсь час, тобто всього півтора року по смерті свого батька, Ганс Касторп мешкав у домі діда, побудованому на початку минулого сторіччя на вузькому земельному наділі в стилі північного класицизму. Цей дім стояв на еспланаді, був пофарбований темною фарбою, з напівколонами обабіч вхідних дверей, до яких вели п'ять сходинок, крім першого було ще два поверхи, не рахуючи бельетажу, де вікна із залізними ґратами опускалися до самої землі.