Ось такими були улюблені платівки Ганса Касторпа.
Вельми підозріле
З роками конференції Едвіна Кроковскі набули несподіваного ухилу. Від його досліджень щодо розчленовування душі та світу людських сновидінь завжди відгонило духом катакомб і підземель; однак останнім часом він дуже плавно й непомітно для своєї аудиторії звернув на шлях магії та таємниць; і тепер його лекції, які відбувалися що два тижні в їдальні, — його лекції, головна атракція санаторію та гордість проспекту, лекції, які він читав у сурдуті та сандалях, стоячи біля покритого скатертиною столика й екзотично розтягуючи слова перед берґгофською публікою, що нерухомо дослухалася до нього, тепер уже заторкували не приховане любовне життя душі та зворотне перетворення хвороби в усвідомлений афект — тепер ішлося про нез'ясовані явища гіпнотизму та сомнамбулізму, про телепатію, віщі сни, ясновидіння та чудеса істерії; при обговоренні всіх цих речей філософські обрії настільки розширювалися, що перед слухачами нараз спалахували такі загадки, як зв'язок між матерією та психікою, й навіть загадки стосовно сутности самого життя, наблизитися до розв'язання яких, виявляється, можна було скорше моторошними шляхами хвороби, аніж здоров'я...
Ми кажемо про це тому, що вважаємо за свій обов'язок присоромити легковірні голови, які стверджували, буцімто доктор Кроковскі звернувся до сфери потайного лише через причини суто емоційні, тобто щоб уникнути в своїх лекціях безплідного одноманіття. Так, принаймні, плескали злі язики, які знайдуться де завгодно. То й справді, на понеділкових лекціях чоловіки дослухалися ще уважніше, а панна Леві більше, ніж будь-коли, нагадувала воскову фігуру із заводним механізмом у грудях. Та ця реакція була так само законною, як і шлях розвитку, яким рухається розум ученого, тим більше, якщо його веде не лише логічна послідовність, але й сама необхідність. Він і раніше віддавався дослідженню загадкових, непізнаних сфер людської душі, що зветься в науці підсвідомістю, хоча, можливо, було б краще назвати його надсвідомістю, адже саме з цих сфер часом з'являється знання, яке несказанно перевершує те, що міститься в звичайному колі свідомости окремої людської особи, чому й напрошується думка, що, можливо, між глибинними, зануреними в морок пластами індивідуальної душі та загальною душею, наділеною всезнанням, мають існувати співвідношення та зв'язки. Сфера підсвідомого, «окультна» в широкому розумінні цього слова, незабаром виявляється окультною в вужчому сенсі й слугує за одне з тих джерел для явищ, які ми так називаємо, не маючи тут кращого визначення. І це ще не все. Той, хто бачить у фізичному симптомі хвороби результат вигнання зі свідомого душевного життя істеризованих афектів, змушений визнати творчу силу психічного начала відносно матеріального, — силу, в якій не можна не бачити друге джерело магічних явищ: ідеаліст патології, щоб не сказати патологічний ідеаліст, мимовільно опиниться у висхідній точці певного ланцюга, ланки якого дуже швидко приведуть до проблеми буття, інакше кажучи — до проблеми взаємин між матерією та духом. Матеріаліст, що спирається лише на теорію самого лише квітучого здоров'я, неодмінно стверджуватиме, що духовне є лише фосфоресціюючий продукт матеріального. Тоді як ідеаліст, відходячи від принципу творчої істерії, схилятиметься до того, а згодом і наполягатиме на тому, що питання про примат тіла чи духа треба вирішити цілковито навпаки. Загалом перед нами знову не більше не менше, як споконвічне спірне питання про те, що було раніше — курка чи яйце, до того ж питання особливо ускладнюється тим, що неможливо уявити яйце, яке б не знесла курка, й неможливо уявити курку, попередньо не припустивши існування яйця, з якого вона вилупилася.
Тож саме висвітленням цих питань і займавсь останнім часом на своїх лекціях доктор Кроковскі. Він прийшов до них органічно, цілком законним, логічним шляхом, і надодачу нагадаємо, що перейнявся він цими питаннями ще задовго до того, як з'явилась Еллен Бранд, і справа перейшла в емпірично-експериментальну стадію.
Хто ж вона, ота Еллен Бранд? Ми ледь не забули, що наші читачі її не знають, хоча нам це ім'я, звичайно, давно вже знайоме. Хто вона? Та на перший погляд — майже ніхто. Мила дівчина дев'ятнадцяти років з лляним волоссям, кличуть Еллі, данка, але не з Копенгагена, а з Оденсе на острові Фюнен, де її батько торгував маслом. Сама вона вже спізнала практичного життя, просиділа кілька років на табуреті, що крутиться, в провінційному відділенні столичного банку, натягши на праву руку нарукавник та схилившись над грубими гросбухами, — там ото вона й замала підвищену температуру. Занедужала злегка, лікарі лише мали запідозру на сухоти, хоча Еллі була дуже тендітною, — тендітною та, очевидно, анемічною, але при тому, безперечно, симпатичною: так і кортіло покласти руку на її біляве, лляне волосся, що надвірний радник робив регулярно, коли заводив з нею розмову в їдальні. Від неї віяло північною прохолодою, такою цнотливо-кришталевою, дитячо-дівчачою чистотою, такою ж привабливою, як і прямий, дитинно-ясний погляд її блакитних очей, високий, ламкий, ніжний голос і навіть злегка неправильна німецька вимова з невеликими типовими помилками у вимові. Її риси не мали в собі нічого особливого. Підборіддя здавалося надто маленьким. Вона сиділа за одним столом з Клеефельд, яка опікувалася нею.
І ось у цій панні Бранд, у цій дитинній Еллі, в цій привітній велосипедисточці, маленькій даночці, банківській службовці виявилося щось таке, про наявність чого ніхто не міг навіть підозрювати ні при першому, ані при другому погляді на цю непримітну особу. Та за два-три тижні її перебування тут, нагорі, в неї виявилися певні властивості, розкриття яких, у всій їхній незвичайності, стало головним завданням доктора Кроковскі.
Спільні розваги пацієнтів, що збиралися після вечері в салонах, уперше дали привід ученому задуматися. Присутні охоче вправлялися в розгадуванні різноманітних загадок; окрім того під супровід рояля шукали заховані предмети, і при наближенні того, хто якраз шукав, до цього предмета музика ставала все гучнішою, і, навпаки, коли той віддалявся й шукав не там, де треба, музика затихала; потім стали випроваджувати когось одного з кімнати, і поки той роздивлявся двері з іншого боку, змовлялися про те, щоб він, повернувшись до кімнати, виконував якісь складні дії, наприклад: поміняв колечка у двох присутніх; запросив трьома поклонами кого-небудь до танцю; взяв у бібліотеці певну книжку й комусь вручив її та багато іншого в такому ж дусі. Варто зауважити, що такі ігри раніше зовсім не були звичними для берґгофського товариства. Хто перший запропонував їх, згодом так і не вдалося з'ясувати. Та певно, що не Еллі. Щоправда, ці ігри поширилися вже тоді, коли вона тут з'явилась.
Учасники цих ігор, майже всі наші старі знайомі, — серед них був і Ганс Касторп, — проявляли під час цих проб трохи більші чи трохи менші здібності, а деякі виявлялися й геть нездарами. Проте Еллі Бранд виявила цілковито незвичайний дар, дивовижний, неймовірний. Її впевненість при віднаходженні схованих речей зустрічала загальне схвалення та веселий сміх, але при комбінованих діях вражені присутні змовкали. Вона завжди точно виконувала те, що їй таємно навіювали, виконувала, тільки-но входила до кімнати, з м'якою посмішкою, без найменших вагань і навіть без музики, яка скеровувала б її пошук. Якось вона принесла з їдальні дрібку соли та висипала її на голову прокуророві Параванту, потім взяла його за руку, підвела до рояля та зіграла його вказівним пальцем початок пісеньки «Пташка прилетіла». Потім відвела його назад на місце, зробила йому кніксен, підсунула лавочку та на завершення сіла біля його ніг — саме так, як, довго сушачи собі голови, вигадало товариство.