Хвилин за десять доктор і три дами зайшли із сусідньої кімнати. Зовнішність маленької Еллі змінилася. Вона була не в звичайній сукні, а у спеціальному костюмі для сеансів, в одежі з білого крепу, що скидалася на халат і на талії була стягнута шворкою; худенькі руки її були оголені. Її дівочі груди виступали під цією одежею так вільно та м'яко, що здавалося, ніби окрім цього халата вона на собі не має нічого.
Її пожвавлено зустріли. «Привіт, Еллі! Яка вона мила у білому! Просто фея! Давай-но, постарайся, мій янгелику!» Вона посміхалась у відповідь на ці вигуки, на похвали її одягу, оскільки, очевидно, знала, що цей халат їй личить.
— Попередній контроль дав негативний результат, — оголосив доктор Кроковскі. — Отже, нумо до роботи, друзі! — додав він, вимовивши звук «р» досить по-екзотичному, тобто швидко притиснувши язик до піднебіння; й Ганс Касторп, якого покоробило від цього звертання, вже збирався сісти десь серед інших учасників, які, перегукуючись, перемовляючись, поплескуючи один одного по плечу, почали займати місця біля столу, коли доктор Кроковскі звернувся особисто до нього.
— Вам, мій друже (мій дгуже, — вимовив він), оскільки ви до певної міри в нас гість та новачок, я хотів би надати на сьогоднішній вечір особливі, почесні права. Я покладаю на вас контроль медіума. Робиться це ось таким чином. — І він запросив Ганса Касторпа пройти до того кінця півкола, який був ближче до тапчана й штори. Еллі вже тут сиділа на звичайному плетеному стільці, повернувши обличчя не до середини кімнати, а до дверей до сходів; доктор Кроковскі сів на такий самий стілець навпроти, взяв її за руки та затис її коліна між своїми. — Зробіть те саме! Наказав він і змусив Ганса Касторпа зайняти його місце. — Погодьтеся, що за таких умов вона не може поворухнутися! І ви ще одержите підмогу. Панно Клеефельд, насмілюся попросити вас сюди! — Після такого екзотично-галантного запрошення Терміна Клеефельд приєдналася до них і стиснула обома руками тендітні кисті Еллі.
Неможливо було уникнути погляду на обличчя цієї дівчини-вундеркінда, яку мовби прикували до Ганса Касторпа, адже воно було так близько. Їхні погляди зустрілися, та очі Еллі застрибали вгору і вниз від зніяковіння, що, зрештою, було цілком зрозумілим за даних обставин, і вона, ледь кокетуючи, тихо посміхалася, схиливши голову на бік і злегка витягши губи, як посміхалася нещодавно під час сеансу з келихом. Зрештою, у голові її наглядача при вигляді цього німого кокетування, пронісся ще один далекий спогад. Десь так само посміхалася і Карен Карштед, коли вона разом з ним та Йоахимом стояла перед можливим місцем свого поховання на цвинтарі «Села»...
Товариство розсілося півколом. Разом було тринадцять чоловік, не рахуючи богемця Венцеля, який зазвичай віддавав свою особу на служіння Полігімнії; підготувавши музичний апарат, він присів біля нього на табурет позаду учасників сеансу, що сиділи обличчям до середини кімнати. З собою він мав також свою гітару. Біля іншого краю півкола, під люстрою сів доктор Кроковскі, після того як він одним коротким рухом руки увімкнув обидві червоні лампочки, а другою вимкнув біле світло люстри. Тепер у кімнаті запанували ледь жевріючі сутінки, віддалені кути та стіни цілковито занурилися в темряву. Точніше кажучи, лише поверхня столика та найближчі до нього предмети були злегка освітлені червонястим промінням. У перші хвилини кожен заледве міг роздивитися свого сусіда. Лише поступово очі звикали до напівтемряви і стали задовольнятися слабким світлом, що заледве посилювалося танцюючими пломінцями з каміна.
Доктор присвятив кілька слів цьому освітленню, перепросивши за його наукову недосконалість. Він зовсім не має наміру з його допомогою містифікувати присутніх чи ба створювати якийсь особливий настрій, — боронь боже! — та посилити світло при всьому бажанні поки що неможливо. Такою є природа тих сил, які мають тут стати до дії й будуть вивчатися: за звичайного білого світла вони не можуть ані розвиватись, ані проявитися. То є факт і беззаперечна умова проведення сеансу, з якою поки що доведеться миритись. Ганс Касторп таким освітленням був цілком задоволений. Темрява діяла на нього позитивно. Вона трохи пом'якшувала незвичність того, що відбувалось. Окрім того, для виправдання цього почуття він пригадав темряву рентгенівського кабінету, свою побожну зосередженість та слова Беренса про те, як «промивають» цією темрявою денний зір, перш ніж почати «бачити».
Медіум, провадив далі свою передмову доктор Кроковскі, яка, очевидно, головним чином призначалася Гансові Касторпу, вже не потребує того, щоб його присипляв він, лікар. Як, напевне, помітить контролер, вона сама впаде у транс, і тоді через неї почне говорити її дух-охоронець, усім відомий Гольґер, саме до нього, а не до неї слід звертатися та висловлювати свої побажання. Зрештою, не варто гадати — інакше це може призвести до невдачі — буцімто треба насильно зосереджувати свою волю та свої думки на запитаннях. Навпаки, в цей час рекомендується розмовляти й навіть бути трохи неуважним. А Гансові Касторпу перш за все треба невідступно спостерігати за кінцівками медіума.
— Утворіть ланцюг! — розпорядився насамкінець доктор Кроковскі, що всі й зробили, сміючись, коли в темряві не зразу знаходили руку сусіда. Доктор Тін Фу, що сидів поряд з Герміною Клеефельд, поклав їй праву руку на плече, а ліву простяг Везалеві, своєму сусідові з лівого боку. Поряд з доктором сиділо подружжя Маґнусів, а за ними А. К. Ферґе, він, наскільки міг роздивитися Ганс Касторп, тримав руку своєї сусідки Леві, дами з обличчям кольору слонової кістки, й так далі.
— Музику! — скомандував доктор Кроковскі; й чех, за спиною в доктора, завів грамофон та опустив голку. — Розмовляти! — знову скомандував доктор Кроковскі в ту мить, коли зазвучали перші такти увертюри Мілльокера; і всі слухняно стали рухатися та вести розмови ні про що — про сніг, що випав цієї зими, про останнє меню, про те, що хтось там від'їхав чи то з дозволом, чи то без; розмови забивала музика, репліки обривалися, знову підхоплювались, оскільки спілкування було штучним. Так збігло кілька хвилин.
Платівка ще крутилася, коли Еллі різко здригнулась. Її тілом пробіг дрож, вона зітхнула, нахилилась уперед, аж її чоло торкнулося чола Ганса Касторпа, й водночас руки почали разом з руками контролерів, які її тримали, виробляти дивні рухи вперед і назад, ніби щось напомповували.
— Транс! — оголосила тоном фахівця Клеефельд. Музика вщухла. Розмови урвалися. Серед раптової тиші пролунав м'який, тягучий баритон доктора Кроковскі:
— Гольґер тут?
Еллі знову затремтіла, гойднулася на стільці. Потім Ганс Касторп відчув, як вона обома руками коротко й міцно потиснула його руки.
— Вона потиснула мені руки, — повідомив контролер.
— Він, — поправив його доктор. — Це Гольґер потиснув вам руки. Отже, він присутній. — Вітаємо тебе, — вів далі доктор. — Ласкаво просимо, приятелю! Дозволь тобі нагадати: коли останнього разу був у нас, ти обіцяв викликати й показати нашим смертним очам будь-якого померлого — чийогось брата чи сестру, показати того, кого тобі назвуть присутні тут. Чи згодний ти й чи почуваєшся в силі виконати сьогодні свою обіцянку?