Тут втрутився Ганс Касторп. З прямодушною рішучістю вступив він у розмову й заявив, дивлячись у простір:
— Споглядальність, відстороненість... У цьому щось є, це варте уваги. Ми живемо досить таки відсторонено тут, нагорі. Нічого й казати. Лежимо на висоті п'яти тисяч футів у своїх напрочуд зручних шезлонгах, згори споглядаємо світ та людей, і приходимо до різних висновків. Й ось, якщо добре розібратися, то, по правді кажучи, ложе, тобто шезлонг, зрозумійте мене правильно, принесло мені більше корнети й мене навчило більше, ніж млин на рівнині за всі минулі роки разом узяті, цього не віднімеш.
Сеттембріні поглянув на нього своїми чорними очима з поволокою печалі.
— Інженере, — промовив він приглушеним голосом. — Інженере! — Й він узяв Ганса Касторпа за руку та притримав його, ніби для того, щоб, пропустивши вперед інших, напоумити його в розмові сам на сам.
— Скільки разів казав я вам, що кожен має знати, хто він є, й думати так, як йому належить. Доля європейця, людини західної культури, не зважаючи на будь-які інші «засади» — розум, аналіз, дія та поступ, а не ліжко ченця-сплюха!
Нафта все чув. Обернувшись, він промовив:
— Ченця! Ми завдячуємо ченцям культуру на теренах Європи. Завдяки ченцям Німеччина, Франція, Італія не вкриті пралісом та непрохідними болотами, а дарують нам хліб, фрукти, вино! Ченці, мій пане, таки добряче попрацювали...
— Ebb è[14], ось бачите!
— Перепрошую. Робота ченців не була самоціллю, тобто засобом забуття, сенс праці не полягав для них і в тому, щоб сприяти поступу чи одержувати якусь матеріальну користь. Робота була суто аскетичною вправою, частиною послуху, засобом порятунку душі. Робота вберігала від плотських спокус, служила для приглушення емоційности. Отже робота мала — дозвольте звернути на це увагу — цілком несоціальний характер. То був відвертий релігійний егоїзм.
— Я щиро вам дякую за ваше роз'яснення й радію з того, що благотворність роботи виявляється навіть усупереч волі людини.
— Так, усупереч її намірам. Ми відзначаємо тут, не більше, не менше як різницю між корисним та гуманним.
— Я перш за все з незадоволенням маю відзначити, що ви знову розділяєте світ.
— Дуже шкодую, що накликав на себе ваше незадоволення, проте речі треба розрізняти та відокремлювати, очищаючи ідею Homo Dei[15] від зайвого намулу. Ви, італійці, винайшли вексельну справу та банки; хай простить вам Бог. Англійці ж винайшли політичну економію, й цього людський геній не простить їм ніколи.
— О, та у великих економічних мислителях британських островів жив людський геній!.. Ви хотіли щось додати, інженере?
Ганс Касторп спершу заперечив та потім все-таки заговорив — і Нафта, так само як і Сеттембріні, не без цікавости чекав, що ж він скаже.
— Тоді, пане Нафта, ви маєте схвалювати фах мого брата й зрозумієте його нетерпіння щонайшвидше повернутися в полк... Я особисто є цілком цивільною людиною, мій брат часто докоряє мені з цього приводу. Я й військової повинности не відбував, я є безперечно дитям миру і навіть часом думав про те, що міг би стати священиком — спитайте мого брата, я йому також про це не раз говорив. Та якщо абстрагуватися від моїх приватних схильностей, — в чому, можливо, навіть немає потреби, — то я відчуваю велику повагу й прихильність до військового стану. Їм притаманна одна до біса серйозна риса — риса аскетичности, якщо хочете, ви самі щойно в якомусь контексті вжили цей вислів, — вони завжди повинні бути готовими до того, щоб мати справу зі смертю — з якою, врешті, має справу й духовний стан, еге ж? Ось чому військовий стан вирізняється своєю благопристойністю, й ієрархія, й послух, і «іспанська честь», якщо можна так сказати, й цілком байдуже, що один спирається підборіддям на твердий комірець однострою, а інший — на накрохмалене жабо, — вся річ в аскетичному началі, як ви чудово висловилися... Не знаю, чи вдалось мені ясно передати хід моєї думки...
— Цілком, цілком вдалося, — сказав Нафта й зиркнув на Сеттембріні, який крутив ціпочком та поглядав на небо.
— І тому мені здається, після всього сказаного вами, — вів далі Ганс Касторп, — що ви маєте співчутливо ставитися до покликання мого брата. Я маю на увазі не «трон та вівтар» і не такого роду зв'язок, з якого деякі прихильники існуючого ладу або просто благопристойні люди тут-таки виводять цю спільність. Маю на увазі інше, те, що праця військового стану, а саме служба — в даному разі мова йде саме про службу, — зовсім не шукає матеріальних вигод і не має жодного стосунку до політичної економії, як ви висловилися, тому в англійців армія малочисельна; трохи в Індії та трохи вдома для параду...
— Немає сенсу розвивати думку далі, інженере, — перебив його Сеттембріні. — Буття солдата, — я кажу це, не збираючись образити лейтенанта, — в плані ідейному не підлягає жодній дискусії, оскільки воно є суто формальним, саме по собі позбавлене змісту, основним типом солдата є ландскнехт, якого можна завербувати на ту чи ту справу; словом, був солдат іспанської контрреформації, солдат революційної армії, солдат Наполеона, солдат Гарібальді; є й прусський солдат. Перш ніж говорити про солдата, я маю знати, за що він воює!
— Але те, що він воює, — заперечив Нафта, — залишається все-таки особливою рисою цього суспільного стану, ви не будете цього заперечувати. Можливо, цієї риси недостатньо, щоб даний стан міг, з вашого погляду, «в плані ідейному підлягати дискусії», та це переносить його в сферу, яка є недоступною для принципів буржуазного розуміння життя.
— Те, що ви люб'язно називаєте буржуазним розумінням життя, — промовив самими губами Сеттембріні, розтягуючи кутики рота під вигнутими вусами і досить химерним чином, поштовхами, вивільняючи шию з комірця, — завжди готове заступитися за ідеї розуму та моралі та за їхній законний вплив на молоді голови, які перебувають у ваганні.
Запала мовчанка. Хлопці збентежено дивилися поперед себе. Зробивши кілька кроків і надавши голові та шиї нормального положення, Сеттембріні сказав:
— Ви не маєте дивуватися, ми з паном Нафтою часто сперечаємось, але завжди по-дружньому й не раз приходимо до спільної думки.
Всі відчули полегшення. Це був шляхетний і гуманний жест з боку Сеттембріні. Але тут Йоахим, також з найкращими намірами та бажаючи надати розмові безневинного напрямку, мовби підкоряючись навіюванню збоку і наче проти волі, сказав:
— А ми якраз говорили з братом про війну, коли йшли слідом за вами.
— Я чув, — відповів Нафта. — До мене долетіло кілька слів, і я озирнувся. Ви говорили про політику? Обговорювали міжнародну ситуацію?
— Та, ні, — розсміявся Ганс Касторп. — Чого б це ми стали говорити на такі теми! Моєму брату, як військовому, взагалі незручно цікавитися політикою, а я добровільно від неї відмовляюсь, нічого в ній не тямлячи. Від часу приїзду сюди я ще жодного разу не тримав у руках газету...
Сеттембріні, як і минулого разу, поставився до цього несхвально. Він виявився чудово обізнаним і позитивно відгукнувся на останні події, оскільки вони сприяли поступові цивілізації. Загальна атмосфера Європи сповнена ідеями миру, планами щодо роззброєння. Ідея демократії всюди торує собі шлях. Він заявив, що за неофіційною інформацією, якою володіє, младотурки готують у найближчий час переворот. Туреччина як національна і конституційна держава — це ж тріумф для людства!
— Лібералізація ісламу! — зіронізував Нафта. — Чудово. Освічений фанатизм — дуже добре. До речі, вас це також стосується, — обернувся він до Йоахима. — Якщо скинуть Абдул-Гаміда, вашому впливу на Туреччину буде кінець, Англія оголосить себе протектором... Ви маєте досить серйозно ставитися до зв'язків та відомостей нашого Сеттембріні, — звернувся він до братів, і це також прозвучало з викликом, адже зі слів Нафти випливало, що він вважає їх схильними не сприймати пана Сеттембріні всерйоз. — Щодо національно-революційних справ він чудово обізнаний. У нього на батьківщині плекають добрі стосунки з англійським комітетом з балканських питань. Але що ж буде з Ревельською угодою, Лодовіко, якщо ваші прогресивні турки досягнуть успіху? Едуард Сьомий уже не зможе гарантувати росіянам прохід через Дарданелли, і якщо Австрія таки наважиться провадити активну політику на Балканах...